«Чорноліська Січ» допоможе здолати життєві випробування!

08.05.13, 9:30

Сьогодні модно бути сильним, здоровим патріотом своєї країни. Це довели півсотні школярів Кіровограда - вихованці скаутського табору «Чорноліська Січ», що на кілька днів розбив свої намети у надзвичайно мальовничому куточку неподалік села Дмитрівка Знам’янського району.

Саме тут – біля Чорного лісу, річки Інгулець і чималенької Веселої гірки - хлопці й дівчата кілька днів вчилися самотужки виживати в умовах природи, гартували тіло й дух, вчилися поважати себе і свого супротивника, адже у таборі довелося не тільки кашу варити, а й позмагатися у справжньому двобої. Десятирічний ювілейний табір січовиків допоміг організувати народний депутат України Андрій Табалов.

Звичайно, десять років – це невеликий термін, щоб говорити про покоління дітей, які прийшли сюди за своїми батьками, але це покоління підростає і точно через кілька років стане у стрій. Утім варто сказати, що час діяльності табору значимий, якщо зважити, що «Чорноліська Січ» існує тільки на ентузіазмі її організаторів та бажанні дітей пройти гартування у суворих умовах.

Увесь цей час бойовий дух вихованців підтримують організатори табору – В’ячеслав Шевченко, голова обласного осередку федерації фрі-файту та контактних єдиноборств, та Роман Бойко, кошовий отаман Кіровоградського кошу українського дитячо-юнацького товариства «Січ». Треба відзначити, що наймолодшому вихованцю табору всього вісім років, а найстаршим – шістнадцять. У табір приймають не тільки хлопців, а й дівчат.

За десять років табір дислокувався у різних місцевостях та областях України, бували і в лісі, і в горах, терпіли і спеку, і холод. Цього року вихованцям майже пощастило. Чому майже? Хоч травневі дні видалися теплими, сухими і прикрашені дзвінкоголоссям різного птаства, та комарі жалили безжально і вдень, і вночі. Але хіба справжнього козака налякає якийсь там комарик?!!

Життя у таборі віддалено нагадує Запорізьку Січ чи формування воїнів УПА - тут теж є свій устрій і сувора дисципліна. Все це «присмачене» щирим патріотизмом і любов’ю до малої батьківщини й України. А як без цього виховаєш справжнього захисника держави? Січовики формують десятки, кожна з яких має свого командира – десятника, які кожного ранку і вечора звітують кошовому отаману про ситуацію у своєму підрозділі. Тут є чергові по кухні, які готують страви у казані на справжній ватрі. Вихованців табору тут кличуть тільки за прізвиськом, яке січовики дають кожному. Не дивуйтесь, якщо зустрінете у таборі Тигра, Дзигу, Кобру, Котигорошка, Амазонку і навіть Відьмочку. А кошовий отаман - не хто інший як Росомаха.

У таборі на кілька днів січовики можуть забути про комп’ютер та улюблений диван. Тут дозвілля наповнене іншими розвагами. Як розвести вогнище, як навчитися орієнтуватися у лісі, з чого приготувати їжу, прийоми рукопашу і колективний бій – все це за кілька днів мають змогу спробувати січовики. Не обходиться й без курйозів. Якось група бійців ішла лісом. Під дубом Котигорошко знайшов жолудь і питає старшого – що це? Той каже: жолудь. – А його їсти можна?..

Не дивно, що більшість хлопців мріють наступного року обов’язково знову потрапити до табору. Саме таке переконання висловив січовик Тигр (у житті – Владислав Гриневич), який потрапив на «Січ» уперше, але «захворів» нею на все життя.

Завершилося перебування у «Чорноліській Січі» добовою «битвою» січовиків, які розділилися на дві групи. Ось тут вони вже могли насправді застосувати всі набуті знання виживання у лісі, виявлення «ворога», двобою, рятування своїх бійців. Звісно, найсолодшим відчуттям після доби, проведеної без сну у лісі, була перемога. А ще спогади, які залишаться у хлопців і дівчат на все життя…