НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо стереотипи
П’ять років тому
мені, редакторці популярного на Кіровоградщині видання, вдалося побувати у
штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. Це було під час ознайомчої поїздки українських
журналістів до Бельгії. Програма візиту передбачала зустрічі в Європарламенті
та Європейській комісії, дипломатичних та громадських представництвах, а також
у головному офісі Північноатлантичного альянсу. Мені, людині, яка більш-менш
цікавилась політикою, було цікаво побачити на власні очі те, про що знали й
говорили експерти. Але зізнаюся чесно: ця зустріч допомогла мені багато в чому змінити
уявлення про НАТО та його місію.
Моє дитинство і
юність припали на часи «холодної війни». Ми всі були переконані, що
американські крилаті ракети ось-ось полетять у бік нашого будинку з садом на
березі Дніпра. Воно і не дивно: радянська пропаганда робила все, аби сформувати
стійке уявлення про НАТО як про ворога. Прекрасно пам’ятаю карикатури з гумористичного
журналу «Перець», на яких були зображені «кляті імперіалісти» з хижими носами і
сигарами в роті. На їхніх головах малювали циліндри з чотирма латинськими
літерами NATO, в руках – сірники, бо вони, мовляв, збиралися підпалити нашу планету
і знищити все миролюбне людство.
У світлих коридорах
сучасного офісу – люди в цивільному, зрідка у військовому мундирі, на стінах –
прапори країн-учасниць.
Неабияк здивувала
натівська їдальня, де кожного, хто туди завітає, огортає аромат ванілі та
свіжої випічки. Меню звичайне: суп, овочі, фрукти, м'ясо та риба, сири. На
окремому столі навіть спиртні напої виставлені в мініатюрних пляшечках.
Суспільні настрої: від недовіри до прийняття
Вже в часи, коли відбувалася та пам’ятна для мене поїздка, соціологічні опитування підтверджували зростання довіри українців до Альянсу. Ці трансформації розпочались одночасно з російською агресією на сході та анексією Криму в 2014 році. Перед цим рівень суспільної підтримки був не дуже високим: 20 – максимум, 30 відсотків, каже аналітикиня Центру “Нова Європа” Маріанна Фахурдінова.
– В середині 2000-х років Україна проводила своєрідну політику щодо НАТО, - зазначає вона. – Ми діяли в унісон із Росією. Щойно Москва натякала на зближення з альянсом, Україна теж декларувала намір поглиблювати співпрацю з НАТО. У Росії погіршувалися стосунки з альянсом – у нас теж вони псувалися. Тому й рівень підтримки більш тісної співпраці з блоком був несуттєвий.
Переломний момент відбувся в 2014 році. В українському суспільстві перестав спрацьовувати аргумент про те, що не потрібно зближуватися з альянсом, аби зайвий раз не гнівити північного сусіда. В той же час уже 36 відсотків населення нашої країни висловлювали підтримку членства в НАТО. Ця частка постійно зростала, і в останні роки тримається на рівні понад 50%, пояснює Маріанна Фахурдінова.
Минулого тижня соціологічна група «Рейтинг» опублікувала дані опитування «Суспільно-політичні настрої населення», яке проходило 4 – 9 листопада. Згідно з його результатами, вже 58 відсотків українців висловилися за вступ до НАТО. Це безумовний рекорд з огляду на минулорічні 48 відсотків, які публікував Центр «Нова Європа».
– Ми також ставили питання: чи вірите ви, що Росія припинить агресивну політику щодо України, якщо ми відмовимось від прагнень вступити до ЄС та НАТО? Близько 58 відсотків українців сказали, що не вірять у те, що Росія відмовиться від своєї агресивної політики, - зазначає Маріанна Фахурдінова.
На суші, на морі і в уряді
Співпраця України з Альянсом, яка поки що не є членом НАТО, триває впродовж багатьох років на різних рівнях: починаючи від найвищого, політичного діалогу, й закінчуючи взаємодією в суто технічних площинах. Україна бере участь у спільних навчаннях Альянсу і таким чином її військові оволодівають найкращими армійськими практиками. Безпосередньо в нас працюють інструктори з Альянсу, які допомагають нашим воякам поліпшити свої навички.
– Важливою перевагою співпраці України з НАТО є те, що Північноатлантичний блок сприяє також реалізації багатьох реформ в Україні, надаючи дорадчу підтримку та певні рекомендації в пріоритетних напрямках, - коментує Маріанна Фахурдінова. – Це стосується не лише сектору безпеки й оборони, але й реформи українського судочинства, заходів із подолання корупції тощо. Також варто згадати комплексний пакет допомоги від НАТО, який надавався в 2014 – 2015 роках. Він включає різні форми допомоги. Одна з них – трастові фонди підтримки від країн-членів НАТО. Ці кошти використовуються для реабілітації бійців, які отримали поранення в ООС, для кіберзахисту тощо.
Зокрема, 15 листопада в Києві відбувся перший Національний хакатон із кіберзахисту у форматі хакатонів НАТО. Захід організували Держспецзв’язку спільно з Центром стратегічних комунікацій «СтратКом Україна» за підтримки Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, посольства США в Україні, Проекту з обміну знаннями НАТО-Україна C4 та Проекту «Кібербезпека критичної інфраструктури України» (USAID Cybersecurity for Critical Infrastructure in Ukraine).
Діють також програми НАТО з розвитку потенціалу. Вони передбачають удосконалення військової освіти, професійний розвиток військовослужбовців та цивільних посадових осіб, соціальну адаптацію військовослужбовців тощо.
Маріанна Фахурдінова нагадала, що у 2020 році Україна отримала статус Партнера НАТО з розширеними можливостями. Цей інструмент дає змогу предметніше співпрацювати з альянсом. Зокрема, Україна обрала для себе такий варіант як розширена участь у навчаннях НАТО, що раніше для нас було недоступним. Програма передбачає також розширення представництва українських військовослужбовців у структурах НАТО та обмін розвідданими. От і 13 листопада в Чорному морі закінчились навчання за участі США, України й Туреччини, де морські екіпажі навчались виконувати спільні морські операції.
А минулого місяця у Балтиморі на базі Берегової охорони США пройшов випуск п’ятого екіпажу українських моряків, які будуть служити на патрульному катері типу «Айленд».
– Цьому передувало шість тижнів підготовки з найкращими американськими інструкторами, і вже у листопаді три катери з Балтимору прибудуть в Україну і приєднуються до тих двох, які вже несуть у нас бойову службу, - розповіла на своїй сторінці в фейсбук Посол України у Сполучених Штатах Америки Оксана Маркарова. – Ця подія ще раз засвідчує стратегічний рівень партнерства в оборонній сфері між Україною і США. Зокрема, з акцентом на розвиток військово-морського флоту і розбудову наших спроможностей в Чорному та Азовському регіонах.
Насправді ж Альянс не такий вже далекий від нас, як здається декому. Адже в арміях багатьох країн, котрі є членами НАТО, служить чимало українців. Одна з них – наша землячка, кропивничанка Олександра Костенко. Вісім років тому вона переїхала з батьками з тоді ще Кіровограда до США і стала військовою. Сьогодні вона – сержант американських Повітряних сил, має сім років армійського стажу і вважається однією з кращих фахівчинь підрозділу.
І вийшло так, що професія військовослужбовці стала частиною її життя.
– Мені сподобалося і я перейшла на повну ставку, - каже Олександра. – Моя спеціалізація – логістика всіх авіаційних вантажів, що прибувають в наш аеропорт до міста Довер (штат Делавер) із Кувейту, Іраку та інших «гарячих точок». Коли я кажу знайомим, що працюю в Повітряних силах, вони дивуються: «О, ти літаєш на літаках!». Але я не льотчик, я просто переправляю вантажі.
– Перед тим, як почати працювати, потрібно було пройти спеціальну підготовку. Два місяці ми жили в чомусь схожому на казарму, без телефонів, без зв’язку з рідними. Довелося пройти через неабияке фізичне навантаження, ми здавали різні тести на швидкість і витривалість. Окрім того, був окремо тест на знання структури Повітряних сил США. Після цього вже навчались безпосередньо за фахом. Я поволі звикла до екстремальних умов. Наш будинок розташований поруч із базою, я чую звук літаків щодня, і вдень, і вночі.
– На нашій авіабазі працює 500 військовослужбовців та цивільних громадян, - каже вона. – Дівчат небагато, приблизно 30 відсотків особового складу. Але я не відчуваю упередженого ставлення з боку чоловіків. На початку, коли колеги дізналися, що я з України, вони намагалися зі мною розмовляти повільніше, щоб мені легше було їх зрозуміти. Але більшість з них тоді ще не здогадувались, що я англійською розмовляю краще за декого з них. Коли переконалися, що я добре працюю, почали довіряти більш серйозні завдання. З початком пандемії мене поставили на дві роботи, я працювала по дванадцять годин на день. Було складно, але я справлялася, за що командування вручило мені відзнаку «Найкращий логіст року». Також я отримала підвищення по службі та медаль.
Військові нагороди Олександра вдягає лише на свята, бо їх належить носити лише на парадному мундирі. Але ними пишається вся її родина: чоловік Богдан, мама й тато, брат і дві сестри.
Радниця Головнокомандувача ЗСУ з гендерних питань Вікторія Арнаутова стверджує, що в Україні жінки становлять понад 22% особового складу Збройних Сил України.
– Це один із найбільших показників жінок-військовослужбовців у співвідношенні до загальної чисельності війська навіть серед багатьох армій НАТО, - констатує вона.
– Забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків у доступі до військової служби – один із пріоритетів Альянсу, - коментує Маріанна Фахурдінова. – Україна переймає кращі стандарти і практики НАТО, про що свідчить внесення правок до вищезазначених законів. Однак на практиці це працює набагато повільніше. Одна справа – запровадити нові стандарти, інша – їх реалізовувати. Гарним прикладом став закон про оборонні закупівлі, ухвалення якого експертна спільнота вітала у 2020 році. Щоправда, з того часу він так і не вступив в дію. Але все одно це вже великий крок у напрямку до розбудови сучасної української армії.
НАТО, радіо і Ризький бальзам…
– Фактично ми стали місіонерами Північноатлантичного блоку в Україні, - каже директор Фундації прав людини Євген Фомін. – Бо для пересічної людини НАТО здебільшого означало танки чи ще якісь суто військові поняття. Ми спробували, по суті, вперше показати, що Альянс – це співдружність 30 країн, за кожною з яких стоять різні культури й традиції. Іншими словами, показати НАТО з боку загальнолюдських цінностей. Це завдання ми й виконували в ході радіомарафону, де кожен тиждень був присвячений тій чи іншій країні Альянсу. У студії працювали експерти, дипломати, журналісти, а радіослухачі відповідали на запитання вікторини. Зрештою, безпосередньо НАТО стосувалося лише одне запитання з трьох, а два інших були присвячені культурним особливостям і традиціям країн-членів Альянсу. Наприклад, одне з питань звучало так: «Скільки інгредієнтів у Ризькому бальзамі?».
авторка - Людмила Макей, фото - із архіву
авторки та з фейсбук-сторінок героїв і героїнь статті
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії (“FCDO”).
Комментарии
Что мне даст регистрация?