Поліна Павлівна
: "...Коли ми вперше прийшли до притулку «Милосердний самарянин», там якраз
прощались з одним із пожильців. З неба сіявся дрібний дощ. Молодий
священник не боїться дощу, проповідує довго і натхненно. Обличчя покійного я не пам’ятаю, бо я так і не змогла на нього подивитися. Знаю тільки, що то був чоловік. Зате я добре пам’ятаю обличчя тих чотирьох, що змогли вийти на заупокійну. Я боялася перевести погляд на покійного і побачити в них щось схоже. Оту саму печать. А може готовність. Покірність. Чекання.
Чекають тут в основному Її. Нас вже не чекають. Бо ми не приходимо. А вона – до страшного пунктуальна. Їх всього 23. Хоча слово «всього» тут абсолютно недоречне. Їх аж 23 – непотрібних мам, зайвих бабусь, незручних дідусів, забутих сестер і братів. Хочу вас познайомити з ними. На жаль, не зі всіма, більшість не можна «світити», бо «рідним буде неприємно». Вашу ж… Ет!
Поліна Павлівна
Це Поліна Павлівна. Такий собі ресепшен «Милосердного самарянина». До неї відправляють таких як ми - випадкових відвідувачів-новачків з рожевим бажанням погомоніти з бабунями. Потім вже можна пробувати йти далі, до лежачих і не при пам’яті. Полина у притулці для престарілих. Поліні Павлівні 88. Десь є онуки. Десь правнуки граються її двома десятками медалей. Ця мила бабуня пройшла війну в статусі писаря стрілкової роти, ці руки написали на Рейхстазі «От Кубани до Берлина». Вже рік як баба Поля не ходить. Атрофія м’язів ніг. Поліна Павлівна – одна з небагатьох тут, хто ще може читати. І мабуть, це здорово її рятує. Зачитала до дір подаровану онучкою книгу «Любви все звания покорны». Мріє встигнути перечитати Дюма «Королева Марго».
Раїса Іванівна
Раїса Іванівна після інсульту майже не ходить. Високий тиск, боїться впасти десь посеред вулиці. Їй 73. Її місце – біля вікна. Для багатьох тут вікно – єдиний зв’язок зі світом ззовні. На запитання, чого б хотілося, Раїса Іванівна зітхає: «Та вже нічого не хочеться…» і ледь чутно: «Ходити…»
Євдокія Карпівна і директор
Євдокію Карпівну ледь видно за ковдрами. Та й відкинути їх самостійно їй вже важко. Зате ще є сили віджартовуватися від директора Івана Івановича, який, як дитині, поправляє їй хустину і каже, що «пора на ланку». Бабуні Дуні 95 років. В неї тонкі худі руки і небесні очі. Вона погано чує, а тому невпопад ділиться своїм: «Тут ми’ добре, доню, тут добри люде…» Тисне руку скільки стає сил і посміхається…
Люда
Це Люда. В неї дуже теплі очі, що всміхаються крізь сум. Люді 62. Сусідки по кімнаті співчутливо кивають в її бік: «Синів поховала, залишилась зовсім сама, тепер тут…» Вона говорить тихо, запрошує сідати. Вона така домашня в цьому халаті. Ця домашність вирізняє її серед інших. Надто рано Люда потрапила сюди, не встигши розгубити ось цю домашність. Їй би ще гукати вечеряти і з удаваною хмурістю збирати розкидані іграшки, але ж немає кого, немає чиї… В подарунок Люда просила принести їй стаканчик «простого білого морозива»…
Загалом прохання у мешканців «Самарянина» такі прості, як в нерозпещеної дитини. Євдокія Мефодіївна практично не чує, до глухоти ще не звикла і часто починає плакати, силячись почути співрозмовника. Просить принести книги з крупним шрифтом. Ліда скута паралічем вже сім років. Вона худа-худа і втомлена. Просить принести лимонад…
Всіх, в кого є рідні, фотографувати не можна. Знову ж таки, щоб зайве не тривожити і не засмучувати їх тими, про кого вони намагаються забути. Одна жінка сказала, що її син – депутат десь в Росії і ось-ось має її забрати.
Фотографії цієї бабуні теж публікувати не можна - в неї хтось є і цьому комусь буде неприємно… Але я хочу показати вам хоча б її посмішку. Ця бабуся нічого не чує і, як стверджує сусідка по кімнаті «зовсім нічого не розуміє»… Але гляньте на ці два фото: перше зроблено, коли я тільки підійшла до ліжка - бабуся дивиться на мене трохи злякано і насторожено (очі в неї сині-сині), друге – після того, як я потримала її за руку… Ця бабуся розуміє більше за багатьох з нас!!!
Комментарии
Авторові матеріалу бажаю ангелів натхнення і миру, а всім нам - Божої Любові одне до одного. Бо як каже Святий Лука Кримський, "ані піст, ані довгі молитви, ані суцільні покаяння - не є образом справжнього християнина. Усе це втрачає силу, коли не буде основного - Любові до людини".
Что мне даст регистрация?