З Україною в серці: Виставка у Кіровограді

23.08.14, 11:00

Днями у Кіровоградському обласному художньому музеї відкрито виставку «З Україною в серці» до Дня Незалежності України. Відкриття напередодні цього великого свята виставки національно-патріотичного спрямування давно стало традиційним і звичним явищем. Але в цьому році дана подія набула особливого звучання, адже відбувається вона в умовах іноземного військового вторгнення та регіональної війни, яка може у будь-який момент перерости у війну повномасштабну.

Ця війна стала справнім шоком та несподіванкою для більшості населення нашої країни, хоча для людей, обізнаних із законами історії, вона – явище закономірне. Декілька років поспіль чисельні історики та політологи закликали наївних українців не втрачати пильності, прикласти максимум зусиль на облаштування на кордоні із «братньою Росією» повноцінних укріплень, здатних зупинити агресора, не розкрадати власну армію, згадавши мудру істину, про те, що «той, хто не хоче годувати власну армію, буде годувати армію чужу». Лунали застереження, що після Чечні і Грузії, наступний об’єкт агресії – Україна. Все дарма. Усі доводи розбивалися об наслідки радянської пропаганди та пережитки радянського мислення, згідно яких, Росія поставала в якості «старшого брата», або - «старшої сестри», «заступниці», і навіть – «гаранта незалежності та державної безпеки України». Як кажуть, коментарі зайві. І тільки горе, яке прийшло в наші домівки, розвіяло в головах українців радянський дурман, і то – далеко не у всіх.

Наразі незалежність нашої держави перестала бути якимсь абстрактним поняттям, вона отримала реальний і конкретний зміст. Це за неї вмирають сьогодні кращі сини нашого народу у боях із донецько-луганськими бандитами та їх покровителькою – московською хунтою, яка стала на шлях реставрації неофашизму. Саме ця держава є сьогодні джерелом агресії, попираючи усі моральні та правові норми, шокуючи своєю дикунською поведінкою увесь цивілізований світ та провокуючи нову світову війну. Навіть міністр пропаганди ІІІ-го Рейху був би вкрай здивований, дізнавшись, що поширення неофашизму можна проводити під прапором «боротьби із фашизмом», називаючи при цьому «фашистами» православних слов’ян.

Ну і як тут не згадати воістину пророцькі слова усім відомого Уїнстона Черчилля, про те, що «фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами». Неприємно дивує і сучасна назва східного агресора – «Росія», яка є абсолютно абсурдною і безглуздою з історичної точки зору, оскільки ця країна немає нічого спільного (окрім території) із справжньою православною Росією, що припинила своє існування у 1917-му році, і в якій сучасний варіант населення путінської «Росії» інакше як «ординцями» та «інородцями» не називали.

І все ж таки, нема лиха без добра. Саме Революція Гідності та зовнішня агресія ворога вивели нашу свідомість на якісно новий рівень, засвідчивши величезну духовну, культурну та інтелектуальну прірву, що пролягла між нащадками монголо-татарських завойовників та нащадками славетного козацького роду. А реанімація протягом 2-3 місяців української армії як гаранта нашої незалежності? А новий історичний шанс щодо розбудови України-Русі як європейської держави? Дуже шкода втраченого часу і нереалізованих можливостей. Але краще пізно ніж ніколи.

Оптимізму додає і той факт, що на боці нашої країни виступає практично вся світова спільнота, чудово усвідомлюючи рівень загрози для цивілізації з боку нового Батия. Навіть на теренах імперії останнього знаходяться люди - журналісти, письменники, актори, громадські діячі, які ще не втратили можливості адекватно мислити, що в умовах сьогоднішньої «Росії» є, одночасно, і подвигом, і злочином. Серед таких зірочок на чорному небі - Лія Ахеджакова, Олег Басилашвілі, Андрій Макаревич та багато ін. Їм соромно сьогодні за ганебну політику свого керівництва, що виставляє їх батьківщину на посміховисько перед усім світом та веде до міжнародної ізоляції. Вони розумом і серцем з Україною, будучи, на жаль, у переважній меншості в умовах сформованої і монолітної «російської зомбі-нації». Але сам факт наявності таких людей та їх активна громадянська позиція дає підстави вважати, що пан Путін та його поплічники і фанати – це ще не вся Росія. Є інша Росія, яка сьогодні з нами, яка співчуває нам і вчиться у нас.

Частину виставки «З Україною в серці» склали картини, які презентують різні регіони нашої держави, спонукаючи в черговий раз відчути гордість за свою батьківщину та усвідомити істину, що Україна у нас усіх одна, єдина і неподільна – від мальовничих Карпат до степів Слобожанщини, від величного Києва до оспіваного ще в давньогрецькому епосі Причорномор’я. Серед таких – роботи Миколи Глущенка «Ранковий Дніпро» (1961), Степана Письменного «Дніпро біля Канева (2007), Юрія Вінтенка «Земля мого батька» (1984-2004), Бориса Єгорова «Стежка на Говерлу» (1970) та «На околиці Седнева» (1975), Петра Сабадиша «У горах Закарпаття» (1961), Андрія Хвороста «Полонина» (1994), Володимира Федорова «Гурзуф» (1980) та інші.

Декілька робіт присвячені останнім подіям кінця 2013-початку 2014 року, які сколихнули країну, зробивши нас усіх зовсім іншими. Мова йде про Революцію Гідності, оборонні бої на Майдані та трагічну, і одночасно – героїчну долю Небесної Сотні, яка піднесла невідомих раніше людей до рівня національних героїв. Серед таких – роботи Андрія Надєждіна «Реалії сучасності» (2014), «Останні новини» (2014) та «Дівчина і птахи. Нові легенди Криму» (2014), Дмитра Скорейка «Герої не вмирають» (2014), Павла Пузиря «Метафізична площа Кірова» (2013). Дуже актуальними є також роботи Михайла Надєждіна «Терорист Пу» (1969) та «Портрет на згадку» (2013), Ірини Зантарії «Гідність» (2013). А картина Фелікса Полонського «Помаранчева завірюха» (2005) віддзеркалює події майже десятирічної давнини, що стали предтечею Революції Гідності. Ще одна робота художника - «Володимир Винниченко» (2009) презентує портрет нашого видатного земляка, політичного діяча, письменника, драматурга, одного з фундаторів української національної ідеї.

Частину експозиції склали картини, які не тільки пронизані почуттям патріотизму, а й мають глибокий символічний зміст. Серед таких – триптих Анатолія Шаповалова «Українська голгофа» (1991), роботи Сергія Шаповалова «Час збирати каміння» (1992) та «Маки на рушничку» (2014), Юрія Вінтенка «Берегиня» (2013), Володимира Плітіна «Кров не водиця, дай води напитися» (1992), «Сни» (1991), «Маковія» (1991) та «Натюрморт «Зі святом» (1990), Павла Пузиря «Колективна свідомість» (2013).

На виставці можна також переглянути цікавий ілюстративний фотоматеріал, який презентує останні епохальні події в нашій країні, що вивели свідомість нації на якісно новий рівень, та широку участь різних верств населення, в тому числі – співробітників Кіровоградського обласного художнього музею, в акції «Україна єдина», мета якої – демонстрація активної громадянської позиції та єднання усіх справжніх патріотів України.