Дмитро Шульга - про "Світ тварин"
30.08.14, 12:00
У назвах літературних творів, про які ми розповідаємо цього разу, фігурують назви тварин: "Серце гарпії" Марини Соколян та "Мануал для черепахи" Тетяни Савченко. Хоча в обох випадках - це не стільки реальні істоти, а алегоричні образи.
У композиційному плані роман побудований троїсто: розділ, що стосується подій теперішнього - розділ ретроспективний, представлений історіями-спогадами з близького та далекого минулого - й нарешті невеличкий розділ щоденникого типу, наповнений роздумами про питання буття, актуальні й вічні. Зокрема, про моральні норми, брехню й правду, страх покарання за свої негідні вчинки, ілюзії щодо справедливості в житті, й зрештою про винесене в заголовок серце. Серце, як символ усього, перепрошую за тавтологію, людського в людині.
Для авторів постмодерних літературних творів одним з найважливіших завдань є вигадування назви. Яка б була неординарною й недвозначно натякала, що ви тримаєте в руках не якийсь-там жіночий роман чи іншу відпочинкову прозу. Тільки можу уявити, як важко було Тетяні Савченко у випадку з її першою прозовою книжкою. Назва "Гра в класики", яка б відповідала формі викладу, вже давно зайнята Кортасаром, тому, ймовірно, довелося йти шляхом Ежена Йонеско, котрий одну зі своїх найвідоміших п’єс назвав "Голомоза співачка", і нічого що про неї згадується всього один раз і то побіжно. Власне у "Мануалі для черепахи" про цю тваринку йдеться лише у двох епізодах і то ближче до кінця повісті. Тому можна сприймати твір за його підзаголовком "Історії дороги й дому". І нехай він геть не постмодерний, проте більш вичерпний.
А якщо серйозно, то "Мануал для черепахи" - досить цікавий текст. Як правильно, зокрема, зазначено в анотації - «вигадлива гра з читачем». Не можна не відзначити, що авторці вдалося написати незвичайно про звичайне; зворушливо, але без сльозовитискання, інтелектуально, але без зарозумілості, по-дитячому, але разом з тим і по-дорослому, загадково, але разом з тим прочитувано.
І наприкінці знов відзначу влучність анотації, яку я перевірив на собі. Сказано: "…коли повну картину буде зібрано, вам обов’язково захочеться перечитати книжку ще раз" - так і я, перегорнувши останню сторінку повісті одразу повернувся на початок. І дійсно – текст почав сприйматися зовсім по-іншому.
Дмитро Шульга - для журналу "Ланруж"
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?