Голограми дозволять торкнутися археологічних скарбів

18.01.15, 14:00

У Кіровоградському обласному художньому музеї відкрито виставку голограм «Археологічні скарби України».Такі виставки завжди викликають підвищений інтерес, оскільки голограма, як чудо-витвір технічного мистецтва, несе в собі багато незрозумілого, загадкового, навіть – містичного, що завжди приваблює людину. Фахівці дають наступне визначення голограми: «Голограма являє собою зареєстровану у голографії на фотопластинцікартину, яка утворена двома пучками світла, один з яких іде від джерела (опорний пучок) і віддзеркалюється від об’єкта, освітленого тим же джерелом (предметний пучок)». Джерелом самого ж світла є лазер.

Для виготовлення голограми застосовують цілий ряд дуже складних і точних процесів, зокрема – лазерну фотореєстрацію об’єкта, комп’ютернийсинтез тощо. На одну голограму можна записати декілька зображень, створити тривимірні зображення зі стереоскопічними і об’ємними ефектами, цілим рядом ефектів руху і інтенсивними кольорами райдуги, які є складовими частинами білого кольору. В залежності.

Голограми класифікуються залежно від властивості світлочутливого середовища, в якому здійснюється запис; взаємного розташування голограми, об’єкту і опорного джерела; довжини хвилі випромінювання при записі та відновленні голограми; фізичної природи хвильового поля, записуваного на голограмі; призначення голограми тощо. У зв’язку з цим виділяють наступні види голограм -двовимірні, тривимірні, геліограми, радужні, цифрові, багаторакурсні, деметалізовані тощо. Кожен з цих видів по своєму унікальний і неповторний, і крім задоволення естетичних почуттів має велике практичне значення у житті людства, часто стаючи запорукою подальшого технічного прогресу.

Унікальність відкритої в обласному художньому музеї виставки полягає хоча б в тому, що частину її складають зображенням предметів, які були частиною легендарного Глодоського скарбу. Село Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградщини розташоване практично в самому географічному центрі України – за 12 кілометрів від встановленого на околиці смт Добровеличківка сусіднього району відповідного пам’ятного знака. Офіційна історія села бере початок із середини XVIII століття, але люди почали тут селитися набагато раніше і першими поселенцями стали запорозькі козаки, чиї зимівники-хутори займали у XVI-XVII століттях значну територію сучасної Кіровоградщини. Вже пізніше сюди переселились молдавани, серби, гуцули і навіть німці. Саме з молдаванами пов’язують нинішню назву села, отриману ще у 1784 році. Навесні болотисті береги річки Сухий Ташлик, вкриті густими заростями терену, приваблювали своїм цвітом багато диких бджіл і ос. Поєднання молдавського слова «глод» (болото) і назви цих комах нібито й породило назву – Глодоси.

З самого початку Глодоси мали статус військового поселення. Їм довелося бути сотенною слободою Новослобідського полку, шанцем Єлисаветградського пікінерського полку (з 1764 року). Згодом тут розміщувався Молдавський гусарський полк. Пізніше (після 1825 року) на території села квартирували підрозділи Третьої української уланської дивізії. Про рівень національної свідомості жителів Глодос свідчить хоча б той факт, що за часів УНР село відправило в українську армію цілий полк вояків, який згодом став називатися Глодоською дивізією. Можна згадати і про те, що легендарний останній отаман Холодноярської республіки Орел- не хто інший, як селянин з Глодос Герасим Нестеренко.

Але для багатьох краєзнавців та любителів надзвичайних історій село Глодоси асоціюється перш за все зі скарбом, на який випадково натрапив влітку 1961 року учень десятого класу глодоської школи Володя Чухрій. Одного червневого дня, після роботи на колгоспному полі, хлопець повертався додому вздовж берега ставка, облаштованого на річці Сухий Ташлик. І раптом, побачив зовсім близько на пагорбі великого степового орла, який шматував щойно спійману здобич. Мабуть в цю мить у Володі прокинувся інстинкт мисливця. Він нахилився і схопив камінь, що стирчав на схилі невеликого ярка. Несподівано з-під каменя посипалася земля і на сонці заблищали якісь предмети. Так було виявлено Глодоський скарб – один з найбагатших, знайдених на Україні. Він включає 100 золотих унікальних витворів мистецтва загальною вагою 2,6 кілограмів та 70 срібних предметів загальною вагою більше 1 кілограма. Серед них, зокрема – плетені з золотого дроту ланцюги з медальйонами, золоті браслети, персні, сережки з перлинами, срібний посуд, кінська збруя, піхви меча, бляшки тощо. Всі знайдені речі діляться фахівцями на три групи – місцевого, візантійського та східного походження. Частину з них можна побачити в Музеї історичних коштовностей України.

На думку вчених, знахідка датується VII-початком VIII століття нашої ери і скоріше за все там було поховано заможного слов’янського князя чи військового вождя віком 20-40 років, що належав до племені уличів. Знайдена черепна кістка з слідами розсічення дає підставу гадати, що людині завдано смертельного удару гострим знаряддям по голові. Виявлені біля поховання зі сторони степу два довгі заокруглені рови могли бути залишками валів-укріплень на місці стоянки сторожового загону уличів, який боровся проти кочовиків-хозарів. За язичницьким звичаєм вождя спалили на місці загибелі разом з усім його багатством, а прах закопали поруч на березі річки. Наявність жіночих прикрас, перемішаних з попелом, наводить на думку про ритуальне спалення разом з ним ще й жінки. Як відомо, на подібні ритуали часто звертали увагу в своїх описах іноземні мандрівники.

На виставці можна побачити зображення предметів, що свого часу були частиною Глодоського скарбу - лунниця, перехрестя, окуття руків’я меча, окуття піхов, виконані у техніці лиття і гравірування. Фахівці сходяться на думці про візантійське походження цих речей. Не менш цікавою складовою виставки голограм можна вважати зображення предметів так званого Мартинівського скарбу, якийдатується VI-VIIст. н.е. Скарб нараховує близько 120 виробів із срібла, знайдених на березі річки Рось у селі Мартинівка (сучасна Черкаська область) 1909 року і зберігається на сьогодні у Музеї історичних коштовностей України. Існує кілька думок про культурну приналежність знахідок, але найчастіше їх пов'язують із пеньківською археологічною культурою, що представляє антів.

Фахівці найчастіше відзначають наступні предмети Мартинівського скарбу - ступні предмети: чотири антропоморфні фігурки, п'ять зооморфних фігурок, три пальчасті фібули, шість браслетів, налобні вінчики, сережки, скроневі підвіски, гривна, поясні бляшки, накладки, навершшя ременів, уламок тарелі, дві срібні чаші, ложка для євхаристії з клеймами візантійських майстрів. Матеріал виробів — срібло 400–900 проби різного походження. Найбільший художній інтерес становлять срібні фігурки людей та тварин, виконані у специфічному стилі. У ньому деякі дослідники вбачають впливи гунів, аварів. Серед предметів скарбу вирізняються срібні бляшки — зображення постаті чоловіка розміром 7,6 см, на ліктьових згинах фігурки присутні два отвори, ймовірно бляшку нашивали на одяг або на кінське сідло. Ноги чоловіка зігнуті в колінах, руки — покладені на стегна, що нагадує танцюриста. Сорочку чоловіка оздоблюють перехрещені по діагоналі насічені лінії, які нагадують вишивку. На виставці «Археологічні скарби України» представлені зображення саме таких литих фігурок для упряжі, а такожфібули (пряжки, що скріплювала плащ) (Візантія, VІ ст. н.е.; техніка – лиття, гравірування).

Специфічною рисою виставки є те, що зображені предмети мають досить широку географію та хронологічні рамки. Частину експозиції складають зображення ювілейних медалей минулого століття, у тому числі – колишнього Радянського Союзу, будучи своєрідним дзеркалом тієї епохи.

автор - Олег Юрченко, старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею