Ярослав Бублик: «Нічого важливішого за родину у мене не було, немає і бути не може»

26.10.15, 12:00
Олена та Ярослав Бублик
Олена та Ярослав Бублик

Як важливо в житті серед безлічі доріг обрати свою. Не «правильну», а саме свою. Ту, що приведе до гармонії, успіху та благополуччя. Не менш важливо зустріти на власному шляху людей, які щиро порадіють твоїм досягненням, розділять прагнення зробити навколишній світ щирішим і добрішим. Ярослав Бублик, засновник юридичної компанії «Бублик і Ко» за свій успіх вдячний власній родині. Батьки навчили досягати всього власними силами та працею, а дружина й діти стали для нього натхненням. Про своє життя, роботу та захоплення він розпів журналу «ЛанруЖ».

- Ярославе Володимировичу, чим ви захоплювалися у дитячі та юнацькі роки?
-
Скільки себе пам’ятаю головним моїм захопленням був і залишається футбол. Завдяки йому я завжди був у чудовій фізичній формі, веду здоровий образ життя. Адже це важливо. Знаєте, як раніше казали: в здоровому тілі – здоровий дух. Можу підтвердити: так і є. Я взагалі мріяв професійно займатися футболом, навіть планував вступити до однієї зі спортивних шкіл у Києві. Там був інтернат при школі і я був згоден там жити. Але життя все змінило.

- Як вчилися у школі? Багато клопотів батьки мали з вами?
- В школі вчився добре, все схоплював на льоту. Міг одночасно дивитися телевізор, вчити математику, збирати рюкзак ще й партію в шахи зіграти з сестрою. Я взагалі активна і жвава людина по натурі. І, сподіваюся, клопотів зі мною батьки не мали, хоча про це треба запитати у них. Загалом же, в нашій родині виховання не було строгим. Все будувалося на спілкуванні та поясненнях, тож ми з сестрою мали чітке розуміння того, що можна, а що ні. Попри те, що наші батьки багато працювали, ми ніколи не були обділені увагою. Розумієте, коли мама вчитель, важко знаходити час на власних дітей, але для неї родина завжди була на першому місці. Тато, попри важку роботу в колгоспі, він все життя пропрацював на землі, теж знаходив можливість поспілкуватися з нами, в потрібний момент підтримати або розрадити.
- Чим запам’яталися студентські роки?
-
Я в мене було активне студентське життя. Тож кожен день, певно, приносив позитивні емоції. Коли я вступив до Первомайського політехнічного коледжу, на той час він мав таку назву, подружився з усіма. Ми один одного поважали і мали дружну студентську компанію. Я завжди брав активну участь у всіх заходах і святкуваннях, будь-то КВН чи День вчителя. Мені подобалося так проводити час.
- Хтось вплинув на ваш вибір професії чи це було повністю самостійне рішення?
-
Напевно сім’я вплинула. Тато, виховуючи нас, націлював на те, що ми ніколи не повинні залишатися позаду, увесь час маємо рухатися вперед. В нашому роду так прийнято: ні в кого нічого не просити, всього добиватися самостійно, власною працею. А для цього треба вчитися і багато працювати. А в той час, коли треба було обирати, як, власне і тепер, популярною і престижною вважалася професія юриста. Найближчим містечком, де можна було отримати певну юридичну освіту, був Первомайськ. Тож спочатку на юридичний факультет Первомайського політехнічного коледжу вступила моя сестра а потім і я. Згодом закінчив Одеську національну юридичну академію. Нині ж я вдячний татові за те, що він вчасно зрозумів, куди треба направити своїх дітей.
- Тепер ви маєте власну сім’ю. Вдається знаходити час для дружини і дітей?
-
Безумовно. Звісно, найбільше часу займає робота. Буває так, що за добу можу поспати дві години, а вільного часу дуже мало. Але, попри це, кожну вільну хвилину віддаю сім’ї і отримую від цього колосальне задоволення та невичерпний заряд енергії. Я маю дві прекрасні донечки, як я кажу – два моїх сонечка – Злату і Сафіну. Одній три рочки, іншій – один. Від них йде так багато «промінчиків», які зігрівають моє батьківське серце. На щастя, дружина Олена з розумінням ставиться до моєї роботи і завжди підтримує та надихає, за що я їй безмежно вдячний. Попри зайнятість, я намагаюся не пропускати ті моменти, коли дівчатка роблять перші кроки, говорять перші слова. Це ж такі неповторні миті, які треба запам’ятовувати аби потім не шкодувати.

- Подорожуєте разом?
- Так. На відпочинок чи подорожі я намагаюся знаходити час. А як інакше? Людина ж не машина, «зношені деталі» не заміниш. Сили та енергію треба постійно відновлювати, тож сім’єю подорожуємо різними країнами, відвідуємо нові місця.

- Маєте якісь сімейні свята, традиції?
-
У мене є одна непорушна традиція. Коли б не був у Києві, по дорозі назад обов’язково заїжджаю додому, до батьків. Це святе. Щоправда, це не зовсім по дорозі. Загалом же, наша родина надзвичайно дружна, у кожного сім’я на першому місці. Тож, на всі дні народження чи інші календарні свята, ми один одного вітаємо, часто збираємося разом.
- Ярославе Володимировичу, ви маєте власний благодійний фонд. З чого все почалося?
-
Благодійність розпочалася з дівчинки Юлі. Я розкажу вам цю історію. Якось разом зі своїм татом, я повертався додому з Києва. Було дуже пізно. На зупинці біля однієї з лікарень, ми зустріли бабусю з онукою. Розговорилися і вона розповіла нам, що її онучка сирота і має хворе серце. А того дня їм треба було дістатися додому, в одне із сіл Олександрівського району. Автобуси вже не їздили і ми взялися їх підвести. З тих пір з цими прекрасними людьми я і спілкуюся, Юлі допомагаю, чим можу: і в школу зібратися, і з лікуванням. Згодом виникла ідея і можливість застувати благодійний фонд. Хоч вільного часу у мене лишилося ще менше, підтримувати талановиту молодь я не припиняю. Не так давно ось у рідному Вільшанському районі відновили турніри з міні-футболу. Вони відбуваються майже щотижня. Грають село проти села, район проти району. Щоб все організувати, зібрати команди, з усіма домовитися треба теж багато часу та енергії. Але коли я бачу, що людям це потрібно і їм це подобається, я задоволений, що можу цьому посприяти.

- Ярославе Володимировичу, ви успішний юрист, прекрасний сім’янин ще й встигаєте займатися благодійністю. Навіщо Вам політика?
- З моєю професією та діяльністю бути осторонь політичного життя неможливо. Те, що ти змінюєш, сидячи в кабінеті, це одне, і зовсім інше, коли ти маєш можливість змінити щось в країні, вплинути на певні речі. А досягнути цього без політики, у наш час, на жаль, неможливо.

- Що цінуєте в людях?
-
Відданість. Вона дарує дружбу на роки. Людина, яка має поняття, що таке добро, чесність і відданість стане для мене найкращим другом. Якщо станеться так, що мене зрадять, я пробачу, але викреслю цю людину зі свого життя.

- Маєте багато планів на майбутнє? Можете поділитися?
-
Це особисте. Я переконаний, що чим менше розповідаєш, тим більше вдається.

- Якщо колись вам доведеться обирати між роботою та родиною?
-
Сподіваюся, такого не буде. Але тут і думати нема про що. Нічого важливішого за родину у мене не було, немає і бути не може. Робота ніколи не зігріє у зимовий вечір, не подарує найчарівніші посмішки у світі, такі, як у моїх коханих дівчаток.



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Вікторія .Кафе "Крила"
Можливо, ви можете зробити це на сайті кафе "крила": https://kryla.com.ua/
Alena B.​Серебряное озеро (Скала)
Кемпинг "У Алены"!Проживание в палаточном городке на берегу Серебрянного озера!!!!Новые трехместные палатки высотой…
Костя .Легенды и реальность замка Шуваловых
Проведу екскурсію по місту Тальному та по палацу графа Шувалова, старий номер втрачений , ось новий 0972220158. У зв*язку…