«Революція Гідності: ціна прозріння»

20.02.16, 10:19

Останніми днями в Україні відбувається низка заходів, присвячених завершальному трагічному акорду Революції Гідності – жорстокому розстрілу лицарів Майдану, чия загибель сколихнула усю прогресивну спільноту, породивши цілу гамму різноманітних почуттів – ненависть до зовнішніх та внутрішніх ворогів України, сум і жалобу за загиблими, гордість за славних синів і доньок нашої держави та бажання бути гідними їх безсмертного подвигу.

Небесна Сотня! Наша біль і гордість! Пройде всього декілька місяців і рахунок загиблих піде на тисячі, кожна смерть з яких стане величезним цвяхом в труну «російсько-української дружби», розвіюючи чисельні російські та радянські міфи про кровну спорідненість русичів і ординців. І як би не шаленіла російська пропаганда, називаючи Орду - Руссю, а Русь – хунтою, все менше наших співвітчизників сприймає як «руських» Ахметових і Кадирових, та як «фашистів» - Іванових, Петрових, Сидорових та інших православних слов’ян. Прозріння, початок якому поклали герої Майдану, рішуче рве штучну пуповину, якою більш як триста років нас прив’язували до бурятів, якутів, нанайців, мордви та інших «великоросів». Спостерігається шалений попит на історичну літературу, особливо ту, що висвітлює добу Київської Русі, часи Козаччини, національно-визвольних змагань більш пізнього періоду. А це – яскравий показник духовного відродження нації, яке стало можливим тільки завдяки Революції Гідності – цій, без перебільшень, епохальній події в історії нашої держави.

Важко знайти більш красномовну назву для чергової української революції, свідками якої ми стали. Адже назва «Революція Гідності», чітко підкреслює головний лейтмотив подій листопада 2013 року – лютого 2014 року, даючи вичерпну відповідь на запитання багатьох громадян України – «Що це було?».

Людині із радянським мисленням, звиклою бути рабом певної сталої системи, «гвинтиком» величезної державної машини, «маленькою людиною», що завжди повинна знати своє місце і не зазіхати на щось більше, відповісти на це запитання справді важко. Тим більше, що навіть багато щирих патріотів України в умовах сучасних реалій відверто розчарувались в революції, вважаючи її величезною помилкою.

Але по-перше, страшно навіть уявити скільки ще десятиліть ми б копирсались в радянський багнюці, як би її не змила священна кров героїв Майдану, естафету мужності та жертовності яких прийняли герої війни на Донбасі, багато з яких, доречи, пройшли своє перше бойове хрещення саме на Майдані. Відродження почуття людської гідності, проведення політики декомунізації (нарешті!), повернення до європейських правових канонів, православних чеснот, несумісних з бісівською радянською ідеологією. Як би там не було, а Україна, хай і з великим запізненням та величезними потугами, все ж таки пішла по європейському шляху, з якого, хочеться вірити, вона вже ніколи не зверне.

А по-друге, при різному відношенні до такого явища як революція, треба розуміти, що це – абсолютно закономірне явище. Адже світова історія красномовно засвідчує, що революції робляться не знизу, а згори, будучі спровокованими діями певних політиків. Дехто з істориків порівнює революцію з хірургічним втручанням, тим більше, що держава дійсно часто нагадує людський організм. Гарний політик як вправний лікар, лікує хворобу на ранній стадії, поганий – доводить ситуацію до революції, коли хвороба запущена і лікувати її іншими засобами вже пізно.

Тож який подальший варіант розвитку подій на нас очікує – скандинавський чи латиноамериканський – залежить виключно від української політичної еліти.

Складовою віртуальної виставки «Революція Гідності: ціна прозріння» стали чудові живописні твори, які презентують красу української природи та окремі сторінки її багатостраждальної історії. По великому рахунку це своєрідні символи такого унікального явища як Україна, нерозгаданого до кінця не тільки закордонними, а й вітчизняними дослідниками.

Так, скажімо, символом історичного шляху України від Скіфії до часів славетних лицарів степу, а потім і до нашого сьогодення можна вважати роботи Сергія Єндовицького «Живе каміння» (1990), Коваленка «Ранок у запорожців» та Вадима Канащука «Майдан» (2014).

Віддзеркаленням душі українського народу та філософського самоаналізу пронизані роботи Віталія Колєсніченка «Зійшла зоря» (2006) та Ольги Коломієць «Парад» (2012).

Справжньою одою українській природі стала картина щирого патріота України та одного з кращих художників Кіровоградщини Бориса Михайловича Вінтенка «Після дощу» (1999), виконана до того ж в унікальній авторській техніці.

Частину виставки склали картини, які презентують різні регіони нашої держави, спонукаючи в черговий раз відчути гордість за свою батьківщину та усвідомити істину, що Україна у нас усіх одна, єдина і неподільна – від мальовничих Карпат до степів Слобожанщини, від величного Києва до оспіваного ще в давньогрецькому епосі Причорномор’я. Серед таких – роботи Миколи Глущенка «Ранковий Дніпро» (1961), Степана Письменного «Дніпро біля Канева (2007), Юрія Вінтенка «Земля мого батька» (1984-2004), Бориса Єгорова «Стежка на Говерлу» (1970) та «На околиці Седнева» (1975), Петра Сабадиша «У горах Закарпаття» (1961), Андрія Хвороста «Полонина» (1994), Володимира Федорова «Гурзуф» (1980) та інші.

Деякі картини не тільки пронизані почуттям патріотизму, а й мають глибокий символічний зміст. Серед таких – триптих Анатолія Шаповалова «Українська голгофа» (1991), роботи Сергія Шаповалова «Час збирати каміння» (1992) та «Маки на рушничку» (2014), Юрія Вінтенка «Берегиня» (2013), Володимира Плітіна «Кров не водиця, дай води напитися» (1992), «Сни» (1991), «Маковія» (1991) та «Натюрморт «Зі святом» (1990), Павла Пузиря «Колективна свідомість» (2013).

Частина робіт присвячені безпосередньо подіям кінця 2013-початку 2014 року, які сколихнули країну, зробивши нас усіх зовсім іншими. Мова йде про Революцію Гідності, оборонні бої на Майдані та трагічну, і одночасно – героїчну долю Небесної Сотні, яка піднесла невідомих раніше людей до рівня національних героїв. Серед таких – роботи Андрія Надєждіна «Реалії сучасності» (2014), «Останні новини» (2014) та «Дівчина і птахи. Нові легенди Криму» (2014), Дмитра Скорейка «Герої не вмирають» (2014), Павла Пузиря «Метафізична площа Кірова» (2013). Дуже актуальними є також роботи Михайла Надєждіна «Терорист Пу» (1969) та «Портрет на згадку» (2013), Ірини Зантарії «Гідність» (2013). А картина Фелікса Полонського «Помаранчева завірюха» (2005) віддзеркалює події десятирічної давнини, що стали предтечею Революції Гідності. Ще одна робота художника - «Володимир Винниченко» (2009) презентує портрет нашого видатного земляка, політичного діяча, письменника, драматурга, одного з фундаторів української національної ідеї.

Тож, сподіваємось, що «відвідування» вищезазначеної віртуальної виставки стане чудовим подарунком справжнім патріотам України та шанувальникам мистецтва високопрофесійних майстрів пензля.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник

Кіровоградського обласного художнього музею