З поверненням у 2002 рік!

07.06.16, 18:00

Схоже, що часи «спокійного сонця» в Кіровоградській міській раді (КМР) закінчилися і на неї накочуються хвилі протистояння, які розмивали засади самоврядування в 2002 році за каденції Миколи Чигрина, чи трохи пізніше – коли міським головою був Володимир Пузаков. В усякому разі міському голові Андрію Райковичу так і не вдалося провести результативну сесію міської ради, заплановану на 3 червня.

Нагадаємо, що в ті, не такі і давні часи, частина депутатського корпусу ставала в глуху опозицію до міського голови і, врешті – решт, очільники міста були змушені йти на компроміс. Або на поступки – це вже як кому більше подобається… Для початку процитую самого себе. В матеріалі «Слабка ланка», який я писав про обставини зняття з посади секретаря Кіровоградської міської ради Володимира Смірнова в кінці березня 2016 року, йшлося про те, що так просто історія з заміною секретаря не закінчиться, бо в разі відсутності міського голови, його обов’язки виконує якраз секретар міської ради. Так було в Світловодську, так було і в Кіровограді. Але для зміни влади таким чином, необхідно утворити нову більшість: «Поки що незадоволеними виявилися представники «Опозиційного блоку», «Рідного міста» і близького до нього «Нашого краю». Тому можна не хвилюватися, але лише за умови «непорушної дружби блоку партійних і безпартійних», тобто твердості нестійких і нечисленних фракцій «Самопомочі», «Свободи» чи «Радикальної партії».

Цілком можливо, що в надрах КМР з часом сформується нова коаліція, якій буде до снаги обрати нового секретаря – свого, надійного». Кінець цитати, Для чого – дивись вище. Схоже, що ми мали рацію. На третій сесії КМР сьомого скликання, яка мала відбутися 3 червня, з’ясувалося, що в міській раді таки утворилася нова більшість, коли до меншості долучилися і окремі представники не лише «Батьківщини», але і «Блоку Петра Порошенка», тобто – промерської фракції. Вони стали вимагати негайного звіту заступників міського голови О. Мосіна та О. Грабенка. Знаючи люди кажуть, що не спроста, бо ці чиновники з команди міського голови іспиту б не склали. Це призвело б до їх відставки, а відтак стає можливою і відставка міського голови. Звичайно, якщо він не пристане на умови опонентів і погодиться на «побиття камінням» членів його команди.

Зрозуміло, що за кадром залишаються якісь невідомі широкому загалу вимоги кадрового чи майнового характеру, але те що вони є – можна не сумніватися. При цьому зазначимо, що представники нової більшості вели себе доволі агресивно, тобто допускали провокаційні вислови на адресу міського голови, що зумовило представників громадської організації «Бойове братство», які до цього «охороняли» вхід в міську раду від мирних мітингів, «зайняти позиції» в сесійній залі. Люди, одягнені в камуфляж, стали шеренгою між залою і президією. Для чого це було зроблено – невідомо, але додало нервовості і напруги.

Міський голова кілька разів оголошував перерви на 5 – 10 хвилин, які насправді тривали не менше години, але в результаті сесію таки довелося закрити «до нового розпорядження». Людей, які перед початком сесії влаштували кілька мітингів, ніхто не вислухав. Вони стояли кожен за своє – працівники пологового будинку № 2 протестували проти закриття їхнього закладу шляхом об’єднання. Кілька сотень кіровоградців протестували проти насильницького перейменування міста в якусь особливо українську назву, цього разу – в Кропивницький.

Ніхто з «єлисаветградців» не протестував би і проти іншої назви, якби її визначили демократичним шляхом, тобто за результатами опитування, але якраз противники історичного імені агресивно не дають висловити людям свою позицію. Для них всі українці, які хочуть повернення імені Єлисаветград, не інакше як «сепаратисти» і цю брехню активно і нахабно розповсюджують в соціальних мережах, підконтрольних їм ЗМІ та серед депутатів Верховної Ради. Поки що тактика морального тиску і приниження приносить успіх, бо перед початком сесії, Андрій Райкович оголосив про зняття з порядку денного питання про розгляд варіантів назв Єлисаветград чи Свято-Єлисавет, запропонованих народним депутатом К. Яринічем.

До речі, в соціальних мережах вже поширилася інформація, що тиск на міського голову стався, в тому числі, і як банальна помста за його позицію по Єлисаветграду. Тепер долю назви Кіровограда буде вирішувати Верховна Рада, не зважаючи на думку більшості мешканців. Але чи можна рішення ТАКИХ народних обранців вважати істиною в останній інстанції, адже ми пам’ятаємо безліч законів, прийнятих Верховною Радою, які були спрямовані проти України і народу? Згадайте хоча б давній Закон про продовження строку оренди Чорноморського флоту РФ в Криму, або свіжі закони про «драконівські» соціальні стандарти для більшості пенсіонерів і «райські» - для меншості «обраних».

Тому мало надії, що ця Верховна Рада здатна роздивитися в просуванні «української» назви для Кіровограда загрозу для України і міну уповільненої дії під фундамент суспільного спокою і єдності українців в боротьбі проти російського агресора. В усякому разі, в Кіровограді важко буде розраховувати на прихильність виборців тим партіям , чиї представники агресивно виступають проти права кіровоградців і всіх українців самим визначати назву свого міста. Тому що, як казав «царський посіпака» Козьма Прутков: «Единожды солгав – кто ж тебе поверит?»

автор - Сергій Полулях