Перші кіноновинки року: to see or not to see

05.01.18, 12:00

На початку 2018-го року в кіноафіші Кропивницького – фільми, як кажуть у наших сусідів, «до кольору, до вибору» - різноманітні як жанрово, так і географічно. У перший тиждень січня – прем’єри української комедії 16+, французької різдвяної комедії для всієї родини та американської біографічної драми-мюзиклу.

«СВІНГЕРИ»: «Зрада чи перемога?»

Рецепт касового успіху (принаймні судячи з аншлагів у нашому місті) цієї картини доволі простий: доросла комедія, на провідних ролях селебрітіз Оля Полякова та Даша Астаф’єва, та ще й старт прокату в час новорічно-різдвяних свят, і не традиційно у четвер, а у перший день року, що випав на понеділок. У принципі, назва фільму та його жанр недвозначно натякають, чого глядачеві чекати. Хоча скажу за себе: очікував гіршого. Якісні яскраві (але не без перегибів) ролі Михайла Кукуюка, Ганни Саліванчук, Вячеслава Довженка, шкода лише що в такому «прохідному» кіно. Що стосується запрошених «зірок», то Оля Полякова хоч якось намагається грати, а от Даша Астаф’єва відверто торгує… не стільки обличчям, скільки іншими видатними (спереду і ззаду) частинами тіла. Багато смішних жартів, але, на жаль, є такі, що не тільки нижче пояса, а й нижче плінтуса. Крім того, підбішує нав’язливий продакт плейсмент. Але сходити компанією у вільний вечір, пореготати – далеко не найгірший варіант. А декому «Свінгери» ще й дають поживу для роздумів про інтимне життя в родині, і я за таких глядачів щиро радий.

«НАЙВЕЛИЧНІШИЙ ШОУМЕН»: «Це слова шахрая. – Не шахрая, а шоумена!»

Як на мене, адміністрація «Порталу» погарячкувала, коли розписала великий зал під цю стрічку, а тих же «Свінгерів» відправила в менший зал. Бо на сеансі «Найвеличнішого шоумена» о 21.00 у день прем’єри (куди я відправився одразу після згаданих «Свінгерів» та аншлагу на тому показі) був, якби це пом’якше сказати, «рай для соціопата». Ну, не буде в нас народ ломитися на біографічну драму-мюзикл, тим більше, якщо там не розкрита (як у «Свінгерах» Дашею Астаф’євою) тема цицьок. Та і я пішов на фільм у першу чергу тому, що він отримав кілька номінацій на «Золотий глобус», а я зараз намагаюся дивитися картини-номінанти. І треба віддати належне – мюзиклова складова дуже класна, багато номерів поєднані, відповідно до сюжету, з цирковими трюками – просто бомба. Але от драми хотілося більшої і глибшої, тим більше, що виконавець головної ролі Г’ю Джекман таке може. Тому, певно, і залишиться актор цього року без «Золотого глобуса». Але от хто з творців «Найвеличнішого шоумена» заслуговує найвищих похвал – це автори діалогів. У фільмі дуже багато влучних розмов і на мистецькі, і на побутові теми, а моєю найулюбленішою, певно, є суперечка головного героя та одного театрального критика. Останній закидав першому, мовляв, актори вашого шоу – несправжні (і це дійсно було так). На що персонаж Г’ю Джекмана відповідає: «Але ж усмішки глядачів справжні». Тож, «Найвеличніший шоумен» - непогана нагода поміркувати про справжнє у мистецтві та житті.

«САНТА І КОМПАНІЯ»: «Вибачте, що я існую»

Французьке кіно на великому екрані в Кропивницькому – то неабияка рідкість, тим більше комедія для родинного перегляду. У принципі, сюжет про те, як Санта Клаус в силу різних причин опиняється серед звичайних людей, котрі приймають його за вар’ята, важко назвати оригінальним. Проте Алену Шаба (режисеру, автору сценарію та виконавцю головної ролі), як на мене, вдалося відшукати те, про що раніше не говорилося. Скажімо, те, що Санта пам’ятає про всі подарунки всім дітям, тому коли він про це нагадує вже дорослим парижанам, його вважають якимось збоченцем. Чи те, що Санта Клаус, коли розносить подарунки, бачить дітей лише сплячими, тому для нього може бути новиною, що малюки бувають неслухняними, кидаються іграшками тощо. Як і в будь-якому сімейному кіно, у «Санті та компанії» є жарти, які будуть більше зрозумілі дітям (наприклад, про оленячу мову), а є такі, що більше розраховані на дорослу аудиторію: скажімо, коли Санта Клаусу доводять, що він не може просто взяти потрібний йому для лікування ельфів вітамін С, тому що продавець потребує гроші за свій товар, бо він його виробив, Санта здивовано зауважить: а чому той одразу не виготовляє гроші. Словом, «Санта і компанія» - непоганий зразок європейського сімейного кіно – в міру придурошний, в міру мудрий; повний яскравих спецефектів фільм, який нагадує всім нам, особливо в різдвяну пору, наскільки важливо вірити в диво і боротися за те, що дороге для тебе!

Дмитро Шульга - для сайту "Тусовка"