Активні і пасивні заходи системи державного регулювання зайнятості

26.06.18, 10:00

Зниженню шкідливості умов праці та їх трудомісткості сприяє науково-технічний прогрес. Виділяють дві групи соціальних результатів упровадження нової техніки: а) поліпшення виробничого середовища, насамперед умов праці (забрудненість, безпека праці, температурний режим, шумовий та вібраційний фон тощо), і б) поліпшення стану навколишнього природного середовища, що проявляється у ліквідації чи скороченні забрудненості техногенними викидами повітряного басейну, водоймищ, землі.

Безробіття є однією з найсерйозніших проблем соціально-економічного сектора України. Медичні дослідження довели, що безробіття призводить до суттєвого погіршення як фізичного так і психологічного здоров’я: до зростання алкоголізму, збільшення кількості випадків серцево-судинних захворювань та самогубств. Провідний експерт з цього питання доктор М. Харві Бреннер (M. Harvey Brenner) стверджує, що в США підвищення рівня безробіття на 1 відсотковий пункт, що зберігається терміном більше 6 років, викликає передчасну смерть 37 000 осіб. Психологічні дослідження показують, що звільнення з роботи зазвичай настільки ж негативно впливає на людину, як і смерть близької людини. Лауреат Нобелівської премії з економіки Пол Самуельсон, в свою чергу, зазначав, що другою „за ієрархією” причиною стресу є безробіття (перше місце – смерть близької людини).

За інформацією Міністерства внутрішніх справ України, один відсоток безробіття збільшує ріст злочинності на 6% в Україні.

Методами стимулювання попиту на робочу силу є прямі інвестиції у створення та реконструкцію робочих місць; відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників; прямі виплати підприємствам за кожного прийнятого на роботу працівника тощо. Держава розробляє програми, спрямовані на зниження рівня безробіття. Це стосується стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць, підготовки та перепідготовки робочої сили, соціального страхування безробіття (допомоги по безробіттю).

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Згідно з Законом України „Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які працюють та проживають на її території на законних підставах, а саме:

-працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

-громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

-обрані, призначені або затверджені на оплачувальну посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

-громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

-особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

-зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

-працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним із основних соціальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

-забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

-сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

-добровільності й відсутності примусу громадян щодо вибору сфери діяльності та робочого місця;

-гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

-дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

-підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

-забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

-певній гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

-створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

-профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

-організація громадських робіт;

-посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

-розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Використана література:

1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.

2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.

3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.

4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.

5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

6. ЯковенкоР. Виробничіфакторисоціально-економічноговпливунадемографічніпроцеси / РоманЯковенко // Наук. праціКіровоградськогонац. техн. ун-ту : Економічнінауки. – Кіровоград : КНТУ, 2007. – Вип. 11. – C. 62–69.

7. Яковенко Р. В. Виробництво як середовище впливу на демографічні процеси [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://www.surma-ua.info/?p=3385.

Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент