Чи можливе життя без мобільного телефону? Чотири дні недобровільного експерименту

19.11.18, 18:00

Переоцінити роль мобільного телефону в житті сучасної людини дуже важко. Реалії нашого життя такі, що з телефоном люди прокидаються і з ним же й засинають. Смартфон є незамінною штукою як для роботи, так і для дозвілля. Важко щось заперечити тим, хто говорить про залежність людей від гаджетів.

Я б нізащо не погодився взяти участь у подібному експерименті, однак мій смартфон і так вже доживав свого віку і його поломка була лише справою часу. Однак, я тягнув до останнього з його заміною, тож поломка смартфона застала мене зненацька. В перший вечір, навіть не підозрюючи про подальші чотири дні експерименту, я сподівався, що поломка буде несерйозною і вже через день я знову зможу ставити лайки, гортати стрічку, постити фотки та виконувати інші подібні операції, не можливі без смартфону.

Перша незручність, пов'язана з відсутністю телефону, застала мене з самого ранку. Це, звичайно ж, будильник. Якщо до цього кілька років поспіль я прокидався під свою улюблену рок пісню, то цього ранку функції будильника були покладені на маму. Останній раз мама мене будила, напевно, років з десять тому, коли я ще ходив в молодшу школу. Хоч, ніяка мелодія будильника не зрівняється з маминим : “Саша прокидайся!”, однак в цей момент я наче повернувся в дитинство, та ніби справжнє капризне дитя кожні п'ять хвилин крізь сон повторював “Зараз встану”.

Як і більшість людей, перше, що я роблю після того, як прокинусь, звичайно ж, лізу в телефон. Вже за відпрацьованою роками звичкою, я навпомацки намагаюсь дістати телефон з тумбочки, яка стоїть біля ліжка. Телефон там дійсно був, однак за ніч дива не сталось, і він так само не вмикався. Однак, я все ще був переконаний у тому, що сьогодні, або, в найгіршому випадку, завтра мій телефон почне нормально працювати. Зазвичай я повністю готовий зранку, коли до виходу з дому залишається близько 15 хвилин. Цей час я витрачаю на прослуховування музики в навушниках та налаштування перед робочим днем. Цього ж разу, замість музики я слухав мамині розмови на тему нікудишньої техніки та безвідповідальної молоді, яка цю техніку ламає.

Я настільки звик ходити вулицею в навушниках, що йти до університету цілих п'ятдесят хвилин без них було справжньою мукою. По дорозі, я здав свій смартфон до ремонтного сервісу, який знаходився неподалік від дому. Це вже не перший раз, коли мій телефон ламається, тож в цьому сервісі я вже бував раніше, а тому був впевнений у як-найскорішому ремонті мого телефону. Залишивши телефон на діагностику, я пішов на пари. Виявляється, якщо половину пари не залипати в телефон, викладачі іноді ще й щось дійсно цікаве розповідають! Шкода тільки, що в той день була лише одна пара і через півтори години, так само без музики в навушниках, я пішов додому. Однак, одразу до відсутності телефону звикнути важко, тож кілька разів,я за звичкою лапав кишені у його пошуку.

Після пар я, за наявності телефону, приблизно годину відпочиваю, переглядаючи відео на YouTube, або переписуючись з друзями у соцмережах. Лежати і тупо дивитись у стелю виявилось заняттям не дуже веселим, тож я вирішив трошки подивитись телевізор. У Смілі холодно, через перший сніг на дорогах аварії, виявили чергового корупціонера, але, в цілому “Слава Україні!”, приблизно так можна підсумувати те, що показували вітчизняні телеканали.

Хоч телефона в мене не було, однак, на щастя, зв'язок з інтернетом був через ноутбук. Не відволікаючись на телефон, я навіть, напевно вперше від початку навчального року, підготувався до усіх пар. Зв'язок із соцмережами у мене також був, однак лазити по умовному Фейсбуку я звик виключно через телефон, а без нього, ні діалог з друзями, ні цікавинки у стрічці зовсім не сприймались.

За вечерею, я знову дивився телевізор. Здавалося, що про ситуацію у Смілі я тепер знав практично все. Зрештою, Сміла — не чуже для мене місто, бо тут знаходиться залізнична станція імені Тараса Шевченка — важлива транзитна точка моїх подорожей. Пари в університеті з медіаграмотності таки дають свої плоди : тепер я дивився новини, з точки зору дотримання журналістських стандартів. Про Смілу захотілось написати товаришу, який теж любить подорожувати. Я вже нарешті почав звикати до того, що телефона під рукою нема, а вмикати ноутбук заради повідомлення на два рядки було ліньки. Аналогічна ситуація склалась і тоді, коли я хотів було загуглити програму телепередач на вечір. Тоді я вирішив, що три години телебачення на добу — це якось занадто. На годиннику була лише шоста година вечора. Потрібно було протягнути ще хоча б години чотири. Вирішив було я почитати, аж згадав, що всі книжки читаю в електронному форматі і скачані вони на той самий поламаний смартфон.

У пошуках хоча б якоїсь друкованої літератури в домі, я натрапив на папку зі своїми шкільними нагородами, грамотами та творами. Я навіть і не очікував, що моя мама все ще зберігає цей мотлох. Про школу в мене не найкращі згадки, тож ця стопка макулатури не викликала в мене жодних емоцій. А от шо викликало справжню ностальгію, так це номери місцевої споривної газети, яку я купував кожної п'ятниці, повертаючись зі школи. Поруч з газетами лежав мій старий блокнот, до якого я кожного вечора, після новин спорту, записував результати всіх змагань. Друга частина блокноту — це мої перші спроби написати статті на тему спортивної журналістики. Читаючи ці “творіння” яким уже скоро буде близько 15 років, я ледь від сорому не провалився крізь підлогу. Однак, такі знахідки повертають теплоту тих дитячих та наївних років. Звичайно, якби не відсутність телефону під руками, до цих “артефактів” я б ще довго не доторкнувся, а так, я вперше за цілий день був навіть радий, що все так вийшло.

Книжки я так і не знайшов, однак решту вечора провів за ноутбуком. Принципово майже не заходив до соцмереж. Зробив для себе відкриття, що через ноутбук зовсім не тягне залізти в Фейсбук, Вайбер та інші викрадачі часу. Приблизно через годину, я знайшов себе на якомусь західноукраїнському сайті, у рубриці “Історія Волині”. Як виявилось, гугл потрібний не лише для того, щоб на контрольних роботах в універі списувати правильні відповіді. Однак, такий інтелектуальний обух на мою голову, у вигляді статті про волинський живопис 18 століття, трошки зморив мене. Напевно, мій ноутбук і сам здивувався від того, які розумні речі я шукаю в Гуглі.

Зазвичай, я лягаю спати десь о 23 годині, однак після того ще близько години або ж читаю книжку або гортаю стрічку в якійсь із соцмереж. Цього ж вечора, я ліг лише о 22 вечора. Зате, не зважаючи на це, зумів прекрасно виспатись, та й був переконаний, що на наступний день телефон вже повернеться до мене. Однак, не так сталося, як гадалося. Без смартфона мені довелось провести ще три дні, які були майже такими ж, як день, описаний вище. На четвертий день нарешті зателефонували з сервісного центру. “Ну, нарешті!”, подумав я, очікуючи довгождану новину про те, що телефон можна забирати. “Телефон чинить не имеет смысла. Ремонт обойдется более чем в тысячу гривен», такі слова на іншому кінці слухавки просто ошаращили мене. Невідомо, наскільки ще б затягнувся мій експеримент без мобільного телефона, однак, продовжувати його я вже був не в змозі. Останні гроші, відкладені на подорожі, були витрачені на придбання нового телефону. Отож, це довело той факт, що в умовній піраміді потреб, телефон виступає однією з найбільших необхідностей.

Чотири дні без телефону дались мені не просто, однак тепер я переконаний, що інколи корисно відкласти телефон, хоча б на кілька годин, для того, щоб ні на що не відволікатись. До того ж, у моєму випадку, відсутність смартфону стала багато в чому корисною, хоч все-таки більше чотирьох днів я протриматись не зумів. Однак, все це наводить на висновок, що мобільний телефон не потрібно наділяти властивостями незамінної речі, тоді ж його вихід з ладу не буде сприйматись за трагедію.

текст - Олександр Нікітін



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Вікторія .Новая детская театральная студия в Кировограде
Контактный тел. 050 451 06 34 Оксана Николаевна
Михаил .Кировоградский главпочтамт
Красивые фото, но лучше бы номер телефона 19 отделения связи был правильно указан.
Вікторія .Кав’ярня-піцерія "Scorini"
Згодна, і ще й зручно замовляти, бо у центрі