Ірина Фаріон у Кропивницькому. Суб'єктивний погляд на позицію ексцентричної філологині

24.11.18, 10:00

Навчання в університеті інколи дивує приємними несподіванками. Наприклад, 20 листопада для студентів ЦДПУ імені Володимира Винниченка лекцію читала Ірина Фаріон, відома українська філологиня та громадська діячка, яка в рамках свого візиту у Кропивницький завітала і до нашого університету.

Щодо постаті Ірини Фаріон існує багато різних думок, які є полярними між собою : хтось бачить у ній справжню патріотку та захисницю українського слова, а хтось критикує за жорсткі вислови на адресу російськомовного населення України. Чого тільки варта нашумівша заява про те, що люди, які не розмовляють українською мовою не повинні отримувати право на здобуття роботи та освіти. Навіть серед моїх одногрупників та друзів, які цікавляться суспільним життям нашої країни, ставлення до Ірини Фаріон було різне. Тож, лекція у стінах університету була чудовою нагодою у всьому розібратись самостійно. Захід, до речі, зібрав чималу кількість охочих, тож в найбільшій аудиторії п'ятиповерхового корпусу вільних місць практично не було. До того ж, тема лекції : “Мовна норма : знищення, пошук, віднова” є дуже актуальною на сьогоднішній день, оскільки пересічній людині часом важко розібратись у нових правках до правопису, постійному напливу іншомовних слів, тож інколи буває важко не зрозуміло, що ж є цією самою нормою, а що відхиленням від неї. Однак, особисто для мене, було набагато цікавіше почути погляди Ірини Фаріон, в першу чергу, як людини, громадянки та соціальної активістки. Отож, які висновки я зробив для себе після цієї лекції?

Так само, як і більшість тверезо мислячих людей, я не підтримую такі різкі та провокативні вислови, кому б вони не належали. Багато журналістів, не говорячи вже про пересічних громадян, охрестили Ірину Фаріон ледь не божевільною за її вкрай націоналістичну позицію. Звичайно ж, мовні засоби, зокрема, наприклад порівняння російськомовних українців з “розумово відсталими людьми”, які використовує у своїх промовах пані Ірина є недопустимими. Однак, якщо трошки зменшити емоційний фон та прибрати деякі красномовні епітети, все ж можна прослідкувати у її висловлюваннях певну громадянську позицію. Основоположна ідея цієї позиції є безперечно правильною — заклик любити українську мову, спілкуватись нею, та визначати як найбільшу цінність нашого народу. Все це, безперечно, правильно та важливо, однак прищепити любов до рідної мови радикальними методами Ірини Фаріон нашому суспільству ніколи не вдасться.

Буває я задумуюсь над тим, чому ж переважна більшість українців, а особливо молодь, спілкується російською мовою? На мою думку, в генетичному коді кожного українця закладено певний код непокори та бунтарства. Цей код має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, українці ніколи не віддадуть свого, до останнього будуть боронити свої права та свою країну, що яскраво продемонстрували події останніх років. З іншого боку, за моїми спостереженнями, українці ненавидять коли їм хтось вказує що і як треба робити. Взагалі, така риса також, багато в чому є позитивною, однак саме в контексті мовного питання, вона і є тим самим каменем спотикання.

Скільки я себе пам'ятаю, стільки ж наші політики та громадські діячі намагаються донести до населення думку про те, що потрібно спілкуватись українською. Дійсно, певні плоди в цьому питанні є, багато хто в останні роки свідомо переходить на державну мову, однак все ще залишається величезний пласт населення, котрий вміє, але не хоче говорити українською. На відміну від Ірини Фаріон, я б не став стригти всіх під одну гребінку, розділяючи категорії тих, хто не МОЖЕ і не ХОЧЕ. Конституція України гарантує захист усіх мов та дозволяє користуватись будь-якою з них, тож більшість переконань Ірини Фаріон можна розвінчати на законодавчому рівні. Тож, моя думка така, що людина повинна використовувати ту мову, яка є для неї зручною, ніж пересилювати себе, тим самим, плюндруючи іншу мову. Однак, все ж таки, що робити з тією категорією людей, котрі можуть але не хочуть?

Тут доречно було б повернутись до тези про бунтарську складову українського духу. На мою думку, на людей такого типу не можливу вплинути прямими закликами, чи тим паче, у випадку з Іриною Фаріон, образами. Чим більше людині закидають що і як треба робити, тим більше всередині неї виникає внутрішній протест проти цього. Як на мене, нашій державі потрібно трошки переглянути свою мовну політику. У психології є такий прекрасний метод як навіювання, коли якісь факти доносять людині не прямо, а опосередковано. Я на 100% переконаний, що на таких маніпулятивних та ультимативних виразах, типу “хто не розмовляє українською — той зрадник, прибічник Кремля, сепаратист і все таке” ми далеко не заїдемо. Чим більша інформаційна хвиля буде запукатись в сторону населення, тим більшою буде її віддача. Тому, у зв'язку з цим, деякі вислови Ірини Фаріон несуть набагато більше шкоди ніж користі.

Питання вибору мови — це виключно індивідуальне право людини. Я переконаний, що чим менше на українців тиснутиме громадська думка умовної Фаріон, тим швидше наші співвітчизники зможуть зробити свідомий вибір, зокрема і у мовному питанні. До того ж, коли одна людина намагається вирішити за мільйони інших, ми ще більше продовжуємо робити поділ українців на ”своїх” та “чужих”, тим самим розколюючи суспільство ще більше. Тому, я переконаний у тому, що українці спроможні повернутись до своєї рідної мови, однак їм у цьому просто не потрібно заважати.

текст та фото - Олександр Нікітін