День святого Миколая в Україні. Історія святкування, традиції та звичаї
Свято Миколая сьогодні вважається одним з найголовніших зимових свят. Та
найбільше цьому святу радіє, безперечно, дітвора, яка сподівається знайти
зранку під подушкою подарунок «від Миколайчика».
День святого Миколая ревно відзначали і наші предки. Починаючи від
самого дня Катерини, починався довгий цикл зимових свят, кожне з яких мало свої
унікальні, а в де чому, вже і забуті, традиції. Якщо свята та традиції літнього
періоду були пов'язані безпосередньо з роботою, то зимовий цикл
супроводжувався веселими забавами та гуляннями. Господарі в цей час ховали
робочий інвентар до весни, що свідчило про початок вечорниць.
«Чому
так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святним Миколам пива не
варять...»
Далі
в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим
Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в’язалися колись і музики.
В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері,
каже:
Мамко
моя, голубко моя.
Коли ж вас ся надіяти.
Чи на Різдво з колядками.
Чи на Великдень з писанками.
Чи на Миколая з скрипниками?
Прикмету про першого гостя в домі, сьогодні зазвичай
пов'язують з Різдвом. Так, і до сьогодні в українців збереглась традиція прогнозувати
майбутній рік за статтю першого гостя у перший день Різдва. За традицією, візит
чоловіка вважається передвісником щастя та достатку, а жінки — навпаки, передбачає
горе та смуток. Однак, якщо сьогодні така традиція збереглась лише на Різдво, то
наші предки дотримувались цієї прикмети чотири рази на рік — на свято Введіння,
Миколая, Анни та Різдва.
А на Одещині, давним давно, своїм покровителем
місцеві рибалки вважали саме святого Миколая, бо вірили, що він здатний захистити
людину від природних стихій, а особливо на воді, тож виходячи в море, рибалки бради
з собою образ святого чудотворця.
Стародавня легенда також розповідає про те, що
святий Миколай опікувався не тільки людьми, а й тваринами : «Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч.
Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на
пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді...
таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його:
«Що за дивовижа?» — думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він
пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола — старий
сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».
Текст - Олександр Нікітін. Стаття написана за матеріалами
книги Олекси Воропая “Звичаї нашого народу. Зима”
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?