Туристичний дайджест 2018 року: Перша частина

26.12.18, 18:00

Є така традиція наприкінці кожного року підводити своєрідні підсумки. Я ж вирішив даним звітом підсумувати свої цьогорічні подорожі, склавши своєрідний рейтинг пам'яток, які найбільше запам'ятались в тому чи іншому місті. Напевно, цей рейтинг треба розуміти як винятково суб'єктивний, бо я майже переконаний, що при кожному наступному перегляді цього топу, місця в ньому кожного разу будуть змінюватись між собою. Втім, задача цього матеріалу не полягає в тому, щоб розставити міста України та їх пам'ятки у певній послідовності. Першочергова моя мета - детальніше розповісти про пам'ятки, які мені найбільше запам'ятались, під час подорожей Україною. Отож, пропоную вам, за ці декілька хвилин здійснити невеличку мандрівку просторами нашої країни.

11 місце — місто Новоукраїнка та Млин Зигварда Варшавського

Млин Зигварда Варшавського, фото - сайт "Точка доступу" dostyp.com.ua

І перша зупинка нашої віртуальної подорожі — місто Новоукраїнка, яке знаходиться у Кіровоградській області. Хоч, сюди я і потрапив доволі спонтанно, втім зовсім про це не шкодую, бо Новоукраїнка, неочікувано для мене, виявилась багатою на цікаві та гарні місця.

Втім, одна з таких історичних пам'яток – Млин Зигварда Варшавського, сьогодні знаходиться далеко не в найкращому стані, хоч, майже півтора століття тому, цей млин зробив Новоукраїнку відомою у багатьох куточках тодішньої Російської імперії! Під час відвідин Новоукраїнки, я намагався підійти ближче до цієї будівлі, втім пробратись через непролазні хащі, які ростуть навколо, мені не вдалось. Очевидно, місцева громада повинна взяти до уваги сьогоднішній стан цієї вагомої для історії міста пам'ятки, про що ми і поговоримо далі.

У 1869 через територію Новоукраїнки було прокладено залізницю. Це сталось всього за чотири роки після того, як на території Лівобережної України було прокладено першу залізницю — Одеса — Балта, яку згодом продовжили до Кременчука. Внаслідок цього, Новоукраїнка отримала комунікацію з промисловими районами півдня та сходу України. Так само, стрімкому економічному розвитку міста в той час сприяло і скасування кріпосного права, завдяки чому збільшився вплив сільськогосподарської продукції на економіку. Отож, у 1894 році, купцем Зигвардом Варшавським, тут було побудовано, унікальну для того часу, парову мельницю. Окрім того, що за часів Російської імперії, продукція Зигварда Варшавського була популярна, навіть за межами царської держави, а в роки Голодомору 1932-33 років, багато місцевих жителів врятувались від голоду саме завдяки діяльності млину.

Як бачимо, Млин Зигварда Варшавського, по праву може вважатись символом міста Новоукраїнка, тож хочеться вірити у покращення загального стану цієї будівлі, яка здатна стати справжньою туристичною родзинкою міста.

10 місце — набережна міста Кременчука

Пам’ятник “Кременчуцькій щуці”, фото з сайту telegraf.in.ua

Відвідати Кременчук мені пощасливилось під час другої своєї поїздки. Можливо, це місто, через свою промислову спрямованість, не дуже багате на унікальні пам'ятки минулого, втім тут по своєму затишно. Чого лише варта набережна, з якої відкриваються прекрасні види на Дніпро та острови, що розкинулись посеред нього. На одному з таких островів, колись, навіть, існувало маленьке поселення з 19 будиночків. Втім, після того, як на цьому місці задумали будувати ГЕС, острів'яни змушені були переселитись на сушу, тобто на територію міста, адже острів під час будівельних робіт було затоплено.

Сьогодні ж, набережна є однією з найпопулярніших пам'яток Кременчука, особливо влітку, коли люди ховаються на пляжі від палючого сонця. Доволі цікавою пам'яткою, яка тут знаходиться, є пам'ятник під назвою “Щука з Кременчука”. Історія його створення напряму пов'язана з відомим “Пам'ятником полтавській галушці”, після відкриття якого, у Кременчуку захотіли мати пам'ятник із місцевим символом, яким і стала щука. Очевидно, новий символ прийшовся містянам до вподоби, адже серед закоханих існує таке повір'я : якщо закохані покладуть руки до пащі щуки, то це пророкуватиме їм довге та щасливе спільне життя.

Ще одна цікавинка Кременчука в тому, що на сьогоднішній день так і не існує єдиного топоніму, яким би називали жителів міста. Тож, на даний момент так і не зрозуміло, хто ж такі жителі Кременчука — кременчучці, кременчучани чи кременчуківці?

9 місце — місто Хмельницький та вулиця Проскурівська

Пожежна каланча на вулиці Проскурівській, фото - Олександр Нікітін

Напевно, стереотипно місто Хмельницький, ще й досі в першу чергу з місцевим ринком, куди їдуть люди з усієї України, як кажуть “прибарахлитись”. Хоч на ринок я так і не заходив, втім зовсім про це не шкодую, Хмельницький і без того багатий на цікаві пам'ятки. Хоч, подекуди вони бувають і достатньо дивними, як наприклад, дитячий майданчик у парку імені Тараса Шевченка. Скульптури, що тут знаходяться - справжня психоделіка!

Хоч, в Хмельницькому мені важко виділити якусь одну конкретну пам'ятку, однак було тут місце, яке змусило почувати себе як удома. Головна пішохідна вулиця міста — Проскурівска, якось дуже вже нагадала кропивницьку Дворцову. Навіть, коли я готував матеріал про Хмельницький, передивляючись старі фотографії вулиці Проскурівської, все рівно виникали паралелі з Дворцовою.

Одним з головних символів вулиці Проскурівської є пожежна каланча, яку гості міста можуть сплутати з ратушею. Насправді, будівля, в якій зараз знаходиться кінотеатр, колись була пожежним депо, яке збудували у 1954 році, сааме під час перейменування Проскурова у Хмельницький. Втім, зовні здається, що каланча була побудована як мінімум на століття раніше, адже вона зовсім не походить на архітектурний витвір радянської доби. Власне, тому багато хто і сприймає каланчу на вулиці Проскурівській за ратушу.

8 місце — місто Рівне та пам'ятник княгині Марії Несвицькій

Пам'ятник княгині Марії Несвицькій, фото з сайту http://radiotrek.rv.ua

Подорож до Рівного для мене є ще зовсім свіжою в пам'яті. Сьогодні, це місто є одним з центрів українського Полісся, та входить до десятки найкомфортніших міст України. Втім, гордо іменуватись “містом” Рівне почало тільки за два століття від свого засування. А пов'язана ця подія з ім'ям княгині Марії Несвицької, за часів правління якої, Рівне отримало Магдебурзьке право, а заодно і почесний статус міста. Рукописний згорток, який тримає у своїх руках княгиня і є тим самим правом на місцеве самоврядування. Очевидно, Марії Несвицькій неабияк полюбилось це містечко на берегах річки Устя, адже після того, як княгиня перенесла сюди свою резиденцію, почала гордо іменувати себе Марією Рівненською. Саме за її правління місто переживало перший свій розквіт, тож її роль у становленні Рівного, як міста, не можливо переоцінити.

Втім, довгий час, навіть рівнянам нічого не було відомо про постать Марії Несвицької. Лише у 2006 році, на її честь було відкрито пам'ятник, який тепер є справжньою окрасою вулиці Соборної. Однак, обличчя даного пам'ятника не належить Марії Несвицькій, адже не збереглось жодного її зображення, тож прототипом володарки Рівного стала княгиня Радивілівська, представниця знатного українського роду.

7 місце — місто Черкаси та “Долина Троянд”

Долина Троянд, фото з сайту Черкаської міської ради

Черкаси для мене стали прикладом міста, в якому є всього потрохи. З одного боку, у місті не так багато церков, які можуть похизуватись давньою історією, зате сучасний Свято-Михайлівський собор сьогодні вважається найвищим православним храмом України. Так само, в Черкасах ніби розташовані типові, як для України пам'ятники, зате чого лише вартує Пагорб Слави, який величає статуя Вітчизни-Матері.

А не далеко від Пагорбу Слави, розкинулось справжнє райське містечко — парк “Долина троянд”, що знаходиться на березі Дніпра. Сьогодні це місце користується великою популярністю, як серед місцевих жителів, так і серед гостей міста. Цікавинкою цього місця є сонячний годинник у вигляді журавля та дванадцяти стільців. Також, з Пагорбу Слави, відкривається прекрасний краєвид, як на “Долину Троянд”, так і на Дніпро.

Ще однією особливості Долини Троянд є те, що за цим місцем можна слідкувати в режимі онлайн за допомогою інтернету.

6 місце — місто Ніжин та Пам'ятник ніжинському огірку

Пам’ятник ніжинському огірку, фото з сайту we.org.ua

Місто Ніжин має багату історію. Колись за кількістю населення воно було навіть більшим за Київ. До того ж, це було і не за такої вже сивої давнини. Згідно з переписом населення 1654 року, тут проживало близько 12 тисяч осіб, в той час як в Києві — населення не налічувало і 8 тисяч.

В ті часи, Ніжин був одним з найважливіших міст на політичній карті тодішньої Гетьманщини, адже тут часто вирішувались питання загальнодержавного значення. В зв'язку з цим, з містом Ніжин пов'язано багато легенд та історій. Багато хто навіть вважає, що місто має захист від вищих сил, оскільки, навіть за часів Другої світової війни, не зазнало масштабних розрушень.

Одним з найпозитивніших символів міста є, безперечно, ніжинський огірок, на честь якого в місті, навіть, поставили пам'ятник. Більше того, якщо ви прямуватимите до центру міста від залізничного вокзалу, то “Пам'ятник ніжинському огірку” і стане першою пам'яткою міста на вашому шляху. Отож, спробуємо розібратись у тому, чим же так особливі ніжинські огірки, та чи зберігся їх рецепт?

Ніжинські огірки у свій час були свого роду делікатесом. Особливо до душі вони припали російським імператорам, до столу яких протягом кількох століть огірки подавали з Ніжина прямо до царського столу. А почалося все з колонії місцевих греків, які як прийнято вважати, привезли насіння з самої Греції. Та окрім самого насіння, греки володіли ще й особливою технікою соління огірків, що робило їх особливо смачними та хрусткими, а відтак і такими шанованими на царських трапезах.

Однак, коли Російська імперія почала приєднувати все більші території, Ніжин залишився осторонь головних торговельних шляхів, і місцеві греки, основним заняттям яких була торгівля, почали залишати місто, прямуючи на південь України. Та за легендою, в знак подяки за гостинність, греки подарували ніжинцям насіння, та відкрили секрет соління огірків. Втім, існує й версія, згідно якої, греки назавжди забрали з собою і унікальний рецепт огірків. Але, як би там не було, аж до розпаду Російської імперії, Ніжин продовжував імпортувати огірки не тільки до Росії, а й до низки європейських міст.

Такою вийшла перша частина мого суб'єктивного рейтингу. Про п'ятірку найкращих, з відвіданих мною міст та їх пам'яток, читайте в другій частині матеріалу.

текст - Олександр Нікітін