Ринок насіння соняшнику
Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Зокрема, потреба внутрішнього ринку може забезпечуватись переробкою 700-800 тис.т соняшникового насіння (нині його вирощується 2.3 млн.т, або 10% від світових обсягів). Останніми роками наша країна посідає одне з перших місць серед основних експортерів світу (разом із Росією та Аргентиною). Однак вона має орієнтуватися на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно стабільні держави.
На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі: розширюються посівні площі (від 1574 тис.га в середньому у 1986-1990 рр. до 2450 тис.га в 1999 р.) при динамічному спаді урожайності (від 16.5 до 9.3 ц/га). Тобто в “доринковий” період урожайність знаходилась на рівні середньої світової (приблизно 16 ц/га), зараз – нижча на 30-40%. Низька продуктивність соняшникового поля України зумовлена незадовільним матеріально-технічним забезпеченням виробників у поєднанні з несприятливими погодними умовами, поширенням культури (через досить високу в попередні роки її продуктивність) у регіоні без сприятдивого для неї агрокліматичного потенціалу, порушенням сівозмін тощо.
Головним суб’єктом ринку соняшникового насіння є господарства колективного господарювання. Це основний товаровиробник, який забезпечує 90-92% валового збору (фермерські господарства – 4-5%).
Традиційно високорентабельна галузь (бувало 170-200%) поки що є прибутковою. Але окремі господарства, що порушують сівозміни й технологію вирощування – мають збитки. Економічна ефективність знижується внаслідок зростання витрат у розрахунку на 1 га (наприклад, від 164 грн. у 1996 р. до 236 грн. у 1998 р.), незважаючи на те, що більшість виробників використовує лише техніку й паливо, без застосування добрив та засобів захисту рослин (в 1990 році під соняшник вносилось добрив у діючій речовині в середньому 177 кг/га, в 1996 р. – лише 7 кг/га). Собівартість виробництва підвищується швидшими темпами порівняно із зростанням цін реалізації.
Зниження прибутковості культури зумовлюється, зокрема, нераціональними каналами маркетингу. Тобто, успішність функціонування товаровиробників, крім інших факторів зовнішнього макро- і мікросередовища та суб’єктів ринку, визначають покупці чи замовники насіння, які мають різні потреби, ресурси, і ставлення до цього товару, і групуються за ознаками, створюючи окремі сегменти ринку. У 1998 році найбільший сегмент (54.3%) був представлений трейдерами-посередниками (у 2001 р. – 51.7%), які, отримавши у господарств за ресурси і техніку 932 тис. т насіння по 317.4 грн./т експортували 908.3 тис.т по 221.4 дол./т. Отже, прибуток від зовнішньої торгівлі отримали саме вони, а не виробники. Останні продали за кордон лише 0.16% від загального обсягу реалізації (2,7 тис.т) по 572,4 грн.т. У 2001-2002 рр. ціни на внутрішньому рівні досягали рівня 900-950 грн./т.
Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є впровадження наступних заходів:
-удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо, в конкретних ареалах та економічних показників;
-розрахунок урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості);
-неухильне дотримання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни;
-впровадження високоврожайних сортів гібридів з високим вмістом олії;
-пошук потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого підбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;
-інтегрування в агропромислові та кооперативні формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціональнішого використання врожаю;
-орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі аналізу маркетингової інформації внутрішнього та зовнішнього ринків;
-активізація участі в біржовій торгівлі.
Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) в складі виробників насіння соняшнику і олієпереробних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним із напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового підкомплексу.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Технології продажу товарів / Роман Яковенко. – Кіровоград : Антураж А, 2003. – 212 с.
2. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
3. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?