Хвора на туберкульоз: «Я наказала собі – жити!»

15.08.19, 12:00

Якби вона самотужки лікувала туберкульоз, то не справилася б. У найвідповідальніший момент – зрадив чоловік, від якого найбільше чекала підтримки. Здатися, зневіритися, опустити руки? Ні, наказала собі - ЖИТИ.

Боротьба з туберкульозом почалася, коли Марині (ім’я змінено) було 25 років. Про той період, вона зараз згадує, як про страшний сон, який намагається забути.

- Я минулого року захворіла на запалення легень. Після лікування, у лікарні сказали «здорова». Наприкінці грудня моє самопочуття погіршувалося. У мене була сильна втома і підвищена температура, боліли ноги, живіт і поперек, не було апетиту. Після Нового року, одразу пішла у лікарню. Зробила флюрограму – все добре. Виписали таблетки від застуди. Я їх пропила два тижні, але мій стан здоров’я не змінився. До останнього думали, що то онко… Та після повного обстеження, діагностували мультирезистентний туберкульоз, - пригадує свою історію Марина.

Дівчині викачали рідину з обох легень. Направили на лікування у протитуберкульозну лікарню.

- Здавалося, що я так довго тут була… Підтримки від чоловіка не було. Він загуляв, коли я поїхала на лікування. Ми розлучилися. Він ще довго мені телефонував, щоб я, будучи в санаторії, дала йому грошей на цигарки… Я не витримувала, було тяжко. Та я наказала собі - жити, я ж молода, я ж хочу ще народити дітей. Мені дуже сильно допомагали батьки продуктами харчування, передавали гроші, морально підтримували, - каже Марина.

Ще в лікарні вирішила після виписки, змінити місце проживання. Боялася чуток, які вже міг поширити про неї чоловік.

- Бо з роботи я ж звільнилася через туберкульоз. Не було кому його забезпечувати. От він і розказував…, - додає Марина.

Після трьохмісячного стаціонарного лікування дівчину перевели на амбулаторне. Зараз у домашній атмосфері, поряд з родичами, лікування дається краще. До того ж, Марина потрапила у проект «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» за підтримки Глобального фонду. Завдяки програмі ДОТ-супроводу дівчина отримує комплексні послуги з лікування від соціального працівника Людмили Козлової.

- У Марини є мета вилікуватися і бути здоровою. Я думаю, в неї все вийде, якщо вона буде виконувати усі призначення. Їй не дуже легко, дехто знає про її хворобу, вона комплексує. Я стараюся її підтримати, щоб вона лікувалася. Вона старається. Марина щомісяця здає мокроту на посів, тож вона не виділяє паличку Коха (мікобактерію туберкульозу), вона безпечна для оточуючих. Їй ще лікуватися місяців чотири. Марина хотіла йти на роботу, але я переконала, що фізично і морально, особливо після прийому протитуберкульозних препаратів, їй буде важко. Вона ж випиває дев’ять пігулок за один раз. Якби не ДОТ-супровід, ми б могли і не знати, як склалася доля цієї молодої дівчини. Ми, соціальні працівники, допомагаємо, мотивуємо та підтримуємо наших клієнтів пройти весь курс лікування. Їм потрібна підтримка, щоб вони відчували, що не самі у боротьбі з хворобою, - розповідає соціальний працівник БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Людмила Козлова.