Адміністративне регулювання економіки
Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає використання системи державних замовлень та контрактів; застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровадження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.
Суть адміністративних методів залежить від обраного способу управління суб'єктами ринкової діяльності. Наприклад, ліцензування вводять з метою регламентувати підприємництво у тих видах діяльності, які не може регулювати ринок.
Адміністративне регулювання – це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб'єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень. Адміністрація – це орган державної влади на конкретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, постанови і розпорядження, що відіграють організаційну роль і визначають відносини між членами суспільства. В умовах нинішнього динамізму адміністративний апарат державного управління повинен оперативно приймати рішення, прогнозувати майбутнє. Запізнення держадміністрації з прийняттям відповідних рішень робить їх непотрібними.
У багатьох країнах світу державне управління ґрунтується на принципах централізації і децентралізації. Наприклад, у США функція управління кадрами розподілена між Департаментом і Радою захисту системи послуг. Рада забезпечує правовий нагляд і процес оскарження для державних службовців. У Канаді рівні зайнятості в департаментах контролює Скарбнича рада. В Англії протягом вісімнадцяти років прем'єрства Маргарет Тетчер Департамент державної служби було скасовано, а контрольні функції перейняла скарбниця.
У країнах Східної Європи головні зусилля адміністративних органів у перехідний до ринкової економіки період спрямовані на державне регулювання приватизації – вибір об'єктів для продажу, проведення торгів тощо. В Україні цими питаннями відає Фонд державного майна, який затверджує склад комісії з приватизації конкретного підприємства.
Еволюція ринкових відносин – це перехід від стихійного ринку через його розвиток і вдосконалення до впровадження державного регулювання, що дає змогу збалансувати складові елементи системи, поставити конкретні цілі, розробити масштабні проекти та державні програми. В період війни, економічних криз адміністративне регулювання посилюється. Після стабілізації економічної системи його вплив послаблюється. Проте вільного, повністю саморегульованого ринку немає. Отже, державне адміністративне регулювання є об'єктивною потребою.
В умовах перехідної економіки адміністративне регулювання насамперед націлене на створення відповідних умов для саморегулювання.
Адміністративні засоби досить ефективні, а деколи мають більшу перевагу порівняно з іншими способами державного регулювання економіки. Використання адміністративних методів обґрунтоване в ситуаціях, коли нічим не обмежена свобода окремих суб'єктів зумовлює втрати для інших суб'єктів і ринкової економіки в цілому.
Адміністративне регулювання доцільне у разі прямого державного контролю над монопольними ринками шляхом державного регулювання цін.
Адміністративний контроль ведуть за екологічною безпекою великих виробництв, використанням трансфертних платежів та ін.
Регулювання економіки адміністративними засобами ефективне і тоді, коли воно спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, ліцензування експорту або державний контроль за імпортом.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?