Державне регулювання підприємництва
Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Згідно з Законом України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути, крім фізичних, також і юридичні особи всіх форм власності. Отже, держава через осіб, яким вона доручає управління державною власністю, також може займатися підприємництвом. Підприємницька діяльність держави повинна бути рівноправною серед інших суб'єктів цієї діяльності.
Державне підприємництво передбачає проведення націоналізації і денаціоналізації підприємств, створення державою власних підприємств та забезпечення управління і планування їхньої діяльності.
Державний сектор підприємств у країнах з ринковою економікою формують з метою створити робочі місця, утримувати галузі комунального господарства – водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, а також підприємства, які задовольняють потреби національної безпеки.
В Україні у сфері державного володіння та державного управління знаходяться надра, земля, водні ресурси, ліси, території, які перебувають під особливою охороною (державні природні заповідники, дендрологічні парки та ботанічні сади, пам'ятки природи, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти), оборонні об'єкти та обпекти атомної енергетики», залізничний, трубопровідний та повітряний транспорт, значна частина нерухомості (житлового та нежитлового фондів), оборонна промисловість, лінії електро- і газомереж, зв'язок, сфера видобування й обігу дорогоцінних каменів, металів, стратегічних матеріалів і валюти.
У системі управління державною власністю треба розрізняти:
- управління державною власністю, яка набула цієї форми і є нею. Завдання системи управління цієї частини державної власності є її збереження, підтримка;
- нарощування, оновлення, ефективне використання, управління зміною форм і відносин власності. Завданням управління є: постійна передача права володіння, розпорядження (приватизація), націоналізація, тимчасова передача (оренда, заклад, довірче управління) власності.
Управління державним сектором економіки в Україні сьогодні ґрунтується на галузевому (загальнодержавна власність) та територіальному (комунальна власність) принципах. Функції управління майном, що є в загальнодержавній власності, покладені на міністерства і підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчі влади. Винятком є майнові комплекси підприємств, установ, організацій, управління якими провадять відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.
Міністерства та відомства приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованим на загальнодержавній власності, затверджують статути підприємств, укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, контроль за використанням закріпленого за підприємством її державного майна. Водночас не допустимим є їх пряме втручання у господарську діяльність підприємств.
Функціональні механізми управління державною власністю визначені способом використання державної власності та способом управління зміною форм і відносин власності. Зокрема, оренду державного майна розглядають як засноване на угоді тимчасове володіння і користування землею, іншими природними ресурсами, підприємствами і майновими комплексами, а також майном або правами, потрібними орендатору для самостійного провадження підприємницької діяльності. Як об'єкти оренди держава може надавати: земельні ділянки та відособлені природні об'єкти, підприємства та інші майнові комплекси, окремі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, інші види майна, сировину, продукцію, право вимоги, борги тощо. Законодавством України визначені об'єкти, передача яких в оренду заборонена. Передача майна в оренду не означає надання права власності на це майно.
У країнах з розвинутими ринковими відносинами одним із способів управління державною власністю є застава нерухомого майна. Застава, об'єктом якої є підприємства, будови, споруди та інші об'єкти (разом з землею) називається іпотекою. Іпотека дає змогу органам державного управління здійснювати реструктуризацію та фінансове оздоровлення неплатоспроможних підприємств.
У системі механізмів управління державною власністю чільне місце посідає антикризове управління, спрямоване на попередження банкрутства. Головні процедури цього управління такі: моніторинг фінансового стану об'єкта управління; надання державної фінансової підтримки; заміна керівника неплатоспроможного підприємства; проведення обов'язкової приватизації неплатоспроможного підприємства або продаж підприємства; перетворення державного підприємства в приватне, санація (оздоровлення). Якщо ці заходи не дали змоги зберегти підприємство, його ліквідують. Ліквідацію державного підприємства виконують за ухвалою уповноваженого державного органу. Процес ліквідації відбувається публічно, його веде спеціально створена ліквідаційна комісія.
Державне регулювання підприємництва поширюється також на приватний сектор економіки. Його проводять через цінову, кредитну, інвестиційну, інноваційну, структурну, зовнішньоекономічну, торговельну, регіональну політику, політику зайнятості та політику соціальною захисту.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Підприємництво як об’єкт державного регулювання [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : https://tusovka.kr.ua/news/2019/09/19/pidpriemnitstvo-jak-ob-ekt-derzhavnogo-reguljuvannja. – Назва з титул. екрану.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?