​Попельнастівський феномен, або Як віддалене село стало куточком Європи в центрі України

27.11.20, 17:52

У це важко повірити, але в селі з населенням близько тисячі чоловік співіснують українська православна церква і протестантський храм, а священики обох конфесій разом із вірянами беруть активну участь у житті громади. В очеретах гніздяться й виводять пташенят лебеді, а в ставках плавають трикілограмові коропи. За порядком пильнують відеокамери, а в будинку культури безоплатно діють більярдний і тренажерний зали, ще й секцію боксу веде семикратний чемпіон Києва, який тренувався разом із братами Кличками!

Сільський голова – колишній вчитель історії, а начальник відділу культури грає на саксофоні. А ще тут уже другий рік поспіль діє культурно-освітній центр «Толока», де є чому здивуватися навіть столичним гостям: квест-кімнати, колекції старожитностей, ляльковий театр, картинна галерея, бібліотека, музей під відкритим небом… Всі ці «родзинки» доводять: Попельнасте – успішна громада і своєрідний куточок Європи в центрі України. Але про все по порядку.

герб Попельнастого
герб Попельнастого
Всі дороги ведуть… до Попельнастого

Доки більшість об’єднаних територіальних громад (далі – ОТГ) Кіровоградщини лише кидає обережні погляди в бік сільського зеленого туризму, Попельнастівська ОТГ впевнено торує власний шлях у цьому напрямку. Скептики зауважать: та дістатися до найвіддаленішого села Олександрійського району, розташованого на межі Кіровоградської та Січеславської областей, - ще те задоволення! Автобусом із райцентру їхати більше години, із Кропивницького з пересадками – три з гаком, із Києва – майже шість. Причому їхати доведеться не лише нещодавно відремонтованою трасою Олександрія – Дніпро, а й чугикати брущаткою та грунтовою дорогою навпростець. Про який туризм можна говорити?

Річка, в якій плавають лебеді
Річка, в якій плавають лебеді
Однак ці аргументи тануть, щойно ви в’їжджаєте на територію села – живописного будь-якої пори року. Навесні і влітку воно потопає в зелені садів, розкинутих поміж блакитних озер і оксамитових пагорбів. Восени дерева скидають багряне листя, щоб підставити гілля зимовим хурделицям, і щаслива малеча досхочу катається на санчатах і ковзанах…

Втім, віддаленість від райцентру та живописні краєвиди – не єдина особливість Попельнастого. Тут є що побачити і чому повчитися і школярам, і педагогам, і бібліотекарям, і політикам, і журналістам. Тож я сиджу в автівці начальника відділу культури Попельнастівської ОТГ Михайла Ковальчука, і ми прямуємо назустріч новим враженням. Під спокійне гудіння мотору розговорились. За вікном мелькають дерева, будинки, поля, важко сунуть ущент завантажені фури. Аж раптом телефонний дзвінок.

Так виглядає територія села
Так виглядає територія села
– Так, уже виїхали, чекайте! – коротко відповідає пан Михайло Валерієві Жванкові – у недавньому минулому тамтешньому вчителю, а нині – співробітнику культурно-освітнього центру «Толока». Це під його ініціативи та підтримки місцевого бюджету втілили задум – поєднати в єдиному місці минуле й сьогодення села з понад 350-річною історією.

– Валерій Іванович цим живе, - продовжує Михайло Ковальчук. – Давно збирав артефакти, досліджував історію села і мріяв про музей. Але не знаходилося коштів. Аж тут, нарешті, коли Попельнасте стало об’єднаною територіальною громадою та отримало змогу самостійно розпоряджатися бюджетом, мрію вдалося втілити.

Начальник відділу культури ОТГ Михайло Ковальчук грає на саксофоні
Начальник відділу культури ОТГ Михайло Ковальчук грає на саксофоні
Минуле й майбутнє

Як свідчать архівні документи, у Попельнастому ніколи не було кріпосного права, і цей факт, безумовно, вплинув на характер місцевих мешканців – людей волелюбних і хазяйновитих. А ще це саме те місце, де у 1648 році в урочищі Княжі Байраки Богдан Хмельницький розгромив польське військо.

По річці Омельник Переволочанський українські реєстрові козаки, які служили польському королю, зайшли з Дніпра на човнах із гарматами. Вони пливли на допомогу графу Потоцькому, щоб задавить гетьмана з його повсталим козацьким військом. Та Богдан послав до них перемовників, які перевербували реєстрових козаків. Коли Потоцький зрозумів, що ті перейшли на бік заклятого ворога, йому стало зле. А Богдан посилив своє військо татарськими вояками, які мали кінноту і метких лучників. Битва розпочалася під селом Жовто-Олександрівка (нині це П’ятихатський район). Розгром польського війська завершився на околиці Попельнастого, де сьогодні стоїть меморіальний знак Хрести. Нагадує про ті доленосні події шабля, зображена на гербі Попельнастого.

Пам'ятний знак Хрести
Пам'ятний знак Хрести
Найцікавіше, що через чотири сторіччя поляки знов повернулися до Попельнастого. Щоправда, в ролі експертів польсько-українського проекту «Соціально-економічні можливості розвитку сіл Олександрійщини», які навчали місцевих мешканців розвивати громадську діяльність та, зокрема, сільський зелений туризм.

– Спочатку ми навчалися, відвідували майстер-класи, які проводив для активістів району голова громадської організації «Асоціація Голдапський місцевий фонд» Збігнєв Мерунськи, - розповідає пан Михайло. – Згодом делегація від Попельнастівської громади на чолі з сільським головою їздила вивчати досвід до Польщі. Ми на власні очі побачили, що бібліотеки – не просто зібрання книг, а центри громадської активності. Там люди збираються за інтересами в любительські об’єднання, причому керівники гуртків та творчих колективів працюють не за гроші, а в якості волонтерів. Цей принцип почали запроваджувати в себе ще задовго до повернення з Польщі. Зрештою, цей міжнародний проект допоміг побачити наші перспективи розвитку і віднайти для їхньої реалізації власні ресурси.

Тренажерний зал працює безкоштовно
Тренажерний зал працює безкоштовно
З головою пощастило

Отак, згадуючи далеке і недавнє минуле, звертаємо з траси ліворуч і зустрічаємо авто сільського голови Олега Волянського, який їде у невідкладних справах до «району». Короткий сигнал, вітальний помах руки, посмішка наздогін…

Шкода, що не вдасться зустрітися й поспілкуватися з Олегом Володимировичем! Цей сільський голова ламає стереотипне уявлення про керівника. Вміє й переконати опонентів, і запалити однодумців на добрі справи, які крок за кроком змінюють життя громади. Недарма на минулих виборах жителі одинадцяти сільських рад (а це 30 населених пунктів) укотре висловили Волянському свою довіру.

Своє рішення йти на вибори Олег Володимирович пояснив так:

– Маю 14-річний досвід роботи на посаді сільського голови та голови ОТГ. Пройшов чергові вибори 2006, 2010, 2015 року, та позачергові у 2018 році. Люди мені довіряють, а я відчуваю відповідальність за них. Я їх не покину і хочу повною мірою реалізувати заплановане та якісно завершити вже розпочаті проекти.

У Попельнастому живуть патріоти села й України
У Попельнастому живуть патріоти села й України
А зроблено чимало. Найголовніше, що жоден з об’єктів соціально-гуманітарного напрямку не втратив свого призначення. Відтоді, як утворилася ОТГ, будівлі амбулаторії, дитячого садочка, школи та колишньої аптеки – а нині культурно-освітнього центру «Толока» капітально відремонтували на наповнили змістовним життям.

– Так, із головою нам пощастило. До речі, ми з Олегом Володимировичем – однокласники, навчались разом у школі. Також у нашій попельнастівській школі вчився й пастор церкви «Жива вода» Сергій Донченко, - продовжує Михайло Ковальчук, і я починаю усвідомлювати глибинні передумови попельнастівського феномену.

Культурно-освітній центр Толока
Культурно-освітній центр Толока
Пан Михайло зізнається: за 26 років роботи у галузі культури довелося пережити різне – і холодні клуби, і відсутність бюджетних коштів, і зневажливе ставлення районного керівництва до потреб працівників. Дорогою ми зупиняємось у Травневому – селі, яке входить до Попельнастівської громади. Всього ж у підпорядкуванні Попельнастівської ОТГ перебуває 25 закладів культури, в тому числі 11 бібліотек.

– Я покажу вам будинок культури, який змінила децентралізація, - обіцяє мій співрозмовник.

Справді, після ремонту будівля набула цілком сучасного вигляду: євродах, зовнішнє утеплення стін, сучасні металопластикові вікна. Всередині лунає музика – це директор Григорій Барсуков підбирає супровід до тематичного заходу, присвяченому Дню жертв Голодомору. Цього року він проходитиме онлайн через карантинні обмеження.

У будинку культури села Травневе
У будинку культури села Травневе
– З появою безлімітного інтернету працювати стало значно простіше, - каже Григорій, спустившись зі сцени до глядацької зали. – Маємо вайфай, роутери, комп’ютери, звукорежисерський пульт, пюпітри, мікрофони, колонки. Обладнання придбали за рахунок сільського бюджету. Раніше ми про таке і мріяти не могли. А тепер купили ще й костюми для артистів, взяли на роботу художнього керівника. Працюють театральний, хоровий, хореографічний гуртки.

– Значить, є всі підстави вимагати від клубних працівників якісної роботи, - коментує Михайло Ковальчук, коли ми знову сідаємо до машини і продовжуємо путь.

Він каже, що не гірше виглядає сільський клуб у Долинському, де також зробили ремонт. Але почивати на лаврах рано. Треба, щоб такий вигляд мали всі заклади культури, розташовані на території сільради.

Пам'ятник Кобзареві на кургані
Пам'ятник Кобзареві на кургані
Попельнасте вражає

Наближаємось до Попельнастого дорогою, яка багато років була в занедбаному стані. Тепер вона відремонтована за рахунок місцевого бюджету. Нарешті нас зустрічає вказівник із написом: «Попельнасте. Ласкаво просимо!» В очі впадають незвичні для сільської місцевості камери відеоспостереження, розташовані на стовпах уздовж вулиці. Але це не розкіш, а життєва необхідність, зауважує пан Михайло. Завдячуючи їм вдалося оперативно знайти крадіїв апаратури з будинку культури минулої весни. Системи відеонагляду встановили не лише у Попельнастому, а й на території Травневого та Долинки.

Ласкаво просимо до Попельнастого!
Ласкаво просимо до Попельнастого!
Не встигаю здивуватися побаченому, як з-за рогу виринає новенький поліцейський автомобіль.

– Це наш поліцейський офіцер громади Ярослав Рябенький, - пояснює Михайло Ковальчук. – Відтоді, як рік тому на території ОТГ з’явилась поліцейська станція, люди почали почуватися безпечніше. Та й на дорогах порушників поменшало. Ярослав щоденно забезпечує порядок на ввіреній йому території і невблаганно штрафує всіх, хто не дотримується правил дорожнього руху.

А ось і будинок культури в оточенні високих густих ялин. Таких у місті вже не зустрінеш – їх давно замінили на новомодні туї. Поруч на пагорбі – пам’ятник Тарасу Шевченку, і меморіальна дошка, встановлена у 2013 році. На ній напис: «Свою Україну любіть, любіть її во время люте» - актуальний сьогодні, як ніколи…

директорка будинку культури Ольга Чорнобривець
директорка будинку культури Ольга Чорнобривець
На сходах нас зустрічають директорка будинку культури Ольга Чорнобривець та Валерій Жванко. Спочатку коротка екскурсія першим поверхом, де розташовані глядацька зала та господарські приміщення (в тому числі сучасні теплі туалети й душова – особлива гордість пані Ольги). Побачивши на сцені ударну установку, я скористалася нагодою спробувати себе в ролі барабанщиці. І хоча до Рінго Стара мені далеко, вдячні глядачі – техпрацівниця Любов Василівна і барабанщик гурту «Степ Drive» Ярослав Донченко – сприйняли мою гру схвально. До речі, Михайло Ковальчук у вільний від виконання обов’язків начальника відділу культури час грає в цьому колективі на саксофоні та бас-гітарі, а його дружина – на баяні та клавішних інструментах. Жодне свято на території сільради не обходиться без їхнього виступу.

Дмитро Примак - семиразовий чемпіон міста Києва з боксу
Дмитро Примак - семиразовий чемпіон міста Києва з боксу
А тим часом у спортзалі триває тренування секції боксу. Двоє юних спортсменів розминаються на справжньому боксерському ринзі.

– Знайомтесь: це чемпіон Кіровоградської області Влад Титаренко та майбутній чемпіон Європи Олександр Задорожній. Зараз секцію відвідує дев’ятеро хлопців, серед яких – чемпіон України Максим Кіяшко, – з гордістю пояснює тренер Дмитро Примак.

Дмитро Сергійович у минулому – титулований спортсмен, майстер спорту з боксу, семикратний чемпіон міста Києва. Три роки тому життєві дороги привели його до Попельнастого, де на той час тільки починали будувати протестантську церкву і діяв реабілітаційний центр для наркозалежних «Ковчег». Якось, спілкуючись із сільським головою, розповів йому про свою мрію – навчати боксу дітлахів. Той запропонував залишитись у селі, ще й житлом забезпечив. Придбали устаткування, якому можуть позаздрити колеги із спортивних шкіл. Відтоді й потяглися до секції хлопці не лише з Попельнастого, а й із сусідніх сіл.

Спаринг журналістки з чемпіоном Кіровоградської області
Спаринг журналістки з чемпіоном Кіровоградської області
Дмитро каже, якби не карантин – перемог у його вихованців було б уже значно більше. Раніше щомісяця їздили на змагання, а тепер доводиться обмежуватися навчальними поєдинками на домашньому рингу. А на ньому ж можна проводити й обласні змагання…

Втім, і в карантин мешканці та гості Попельнастого можуть підтримувати фізичну форму у тренажерному та більярдному залах на другому поверсі. У радянські часи тут панували холод і сирість, а працівники бібліотеки грілися, спалюючи у грубі нікому непотрібні книжки. Тепер усе змінилося. У більярдній – два столи з кам’яними поверхнями та масивними ніжками, у тренажерній – комплекс спеціального обладнання яким можна користуватися безоплатно. Є теніс, шахи, шашки. Всі придбання обійшлися в 96 тисяч у 2012 році, каже Ольга Чорнобривець.

В її робочому кабінеті зберігаються костюми для творчих колективів, а на стіні, що рясніє від грамот і подяк, - вишитий рушник із написом «Живи, моє рідне село!». Це подарунок від місцевої мешканки Лідії Миколаївни Грами, першої вчительки сільського голови. Знову спадає на думку, що для людини важливо мати добрих товаришів і мудрих учителів. Зокрема, таких як Валерій Жванко та Олег Волянський, який до початку роботи на посаді викладав історію. Сьогодні цей творчий тандем став рушійною силою розвитку села.

Куточок слави в кабінеті директора будинку культури
Куточок слави в кабінеті директора будинку культури
До речі, Попельнастівська школа виглядає зовсім не так, як якихось 10 років тому. У кожному класі – інтерактивна дошка та плазменний екран, безлімітний інтернет. Безумовно, це є стимулом для 120 учнів, чимало з яких мешкають у сусідніх селах і приїздять на заняття «Шкільним автобусом».

У центрі села в затишному сквері височіє Меморіал загиблим у Другій світловій війні 1941 – 1945 років. У радянські часи тут були неоковирні стели із неодноразово зафарбованими прізвищами полеглих земляків. Олег Волянський, ставши сільським головою, розпорядився віднайти в архівах нові списки загиблих. Відгукнулись працівники військкомату й державного обласного архіву. Відтак старий перелік імен доповнили новими. Воістину ніхто незабутий, ніщо незабуте.

Духовна мультикультурність

Дві конфесії на території невеликої сільської громади – явище рідкісне і майже неймовірне. Тільки не для Попельнастого, де молитву Сина Божого «Щоб всі, Отче, були одно», виконують на практиці і православні християни, і протестанти.

Православна церква в Попельнастому
Православна церква в Попельнастому
Неподалік від Меморіалу загиблим, на височині, стоїть храмсвятого апостола і євангеліста Іоанна Богослова (УПЦ). Дзвіниця та огорожа біля нього – робота місцевого коваля Миколи Данилка, який на волонтерських засадах викував ворота ще й для дитячого садочка. А священик цієї церкви, отець Василь, співає у згаданому вище колективі «Степ Drive».

Ще одна сакральна споруда – протестантська церква віри євангельської «Жива вода». Це сучасний духовно-просвітницький комплекс, де відбуваються богослужіння, навчання в недільній школі, а ще годують обідами та роздають благодійну допомогу людям, які потрапили до складних життєвих обставин.

Пастор, місцевий фермер Сергій Донченко, на моє запитання «Як давно ви живете у Попельнастому?» неспішно відповідає: «54 роки. Я тут народився».

Протестантська церква
Протестантська церква
Оповиває «Живу воду» сквер, де на клумбах ростуть вишукані квіти й екзотичні рослини, а поруч розташувався дитячий ігровий майданчик. Це справжня перлина ландшафтного дизайну, яка приваблює і місцевих мешканців, і туристів. Увінчує будівлю дзвіниця – явище нетипове для протестантських храмів, а тому й особливо цікаве. Дзвони виготовили у Києві за спеціальним замовленням. Це – ще один елемент внутрішнього туристичного маршруту. Гості підіймаються на дзвіницю дерев’яними сходами і споглядають Попельнасте з висоти пташиного польоту.

– Церкву побудували у 2017 році на місці, де раніше був лікарняний корпус, - розповідає Сергій Донченко. – Фінансово підтримала будівництво родина, яка виїхала з СРСР з Америки під час релігійних гонінь. Нині в стінах храму моляться за мир і розвиток України, всіляко підтримують ветеранів збройного конфлікту на сході держави, знедолених і самотніх людей.

Лікар, якого переманили

Ще один предмет гордості попельнастівців – сільська амбулаторія, розташована в будівлі колишньої земської лікарні на вулиці Соборній. Очолює медичний заклад уродженець Івано-Франківська Руслан Питула. Здавалося б, нічого особливого: молодий фахівець після закінчення університету прибув на роботу в село. Тільки от працювати він збирався зовсім в іншому місці. До Попельнастого його переманив сільський голова.

Попельнастівська амбулаторія має два автомобіля
Попельнастівська амбулаторія має два автомобіля
– У мене було цільове направлення в Кіровоградську область, але я мав працювати в Косівці, - розповідає Руслан Євгенович. – Та туди я так і не поїхав, бо Олег Володимирович запропонував очолити амбулаторію в Попельнастому. Провів екскурсію по селу, показав житло – повністю головний до проживання будинок. Сподобалося. Та найбільше мене вразила амбулаторія. Гарне устаткування, фізкабінет, який по селах іще пошукати треба. І я погодився. Відпрацював три роки, як і годиться, і вирішив залишитися ще. Люди тут гарні й природа красива. Молодь прийняла за свого. У вільний час порибалити можна, посидіти на березі з вудкою.

Головний лікар амбулаторії Руслан Питула радиться з колегою
Головний лікар амбулаторії Руслан Питула радиться з колегою
В очолюваному Русланом Питулою закладі колектив невеликий: сімейний лікар, три медсестри, дві санітарки, водій і кочегар. Амбулаторія має в розпорядженні два автомобіля. За потреби, коли потрібно поїхати до пацієнта в сусіднє село, головний лікар сам сідає за кермо. Каже: ще два роки тому амбулаторія мала зовсім інший вигляд. Олег Володимирович не лише організував якісний ремонт, а й підтримав ідею придбати гемоаналізатор та аналізатор сечі. Так у Попельнастому з’явилась вартісна сучасна апаратура, яка дозволяє отримувати результати за лічені хвилини, і якої не мають навіть міські лікарні.

А ще у лікаря Питули виявився неабиякий акторський талант. Він грає в самодіяльному театрі при будинку культури. Особливо йому вдаються комедійні ролі та образи «з характером». Щоправда, побачити його виступ не вдалося – у доктора напружений робочий день, прийом пацієнтів, телефонні консультації. Значить, є привід приїхати до Попельнастого ще!

У кабінеті головного лікаря
У кабінеті головного лікаря
«Толока» світового значення

Фінальний акорд знайомства з селом – культурно-освітній центр «Толока», його знаменита «фішка», що з’явилася два роки тому. Важлива річ: це – суто місцева ініціатива, яка народилася після переосмислення результатів попередніх тренінгів, мозкових штурмів та навчальних візитів. Історія його створення, як і змістовне наповнення, вражають. Саме цю історію розповідає відвідувачам один з ініціаторів його появи – вчитель і краєзнавець, подвижник-інтелектуал Валерій Жванко на подвір’ї цього закладу.

Одна стіна будівлі виходить на річку, де милує око пара білих лебедів, що оселилася тут кілька років тому, місточок для рибалок і пухнастий кіт, який завмер на бережку в очікуванні риби. Інша – на дорогу та клумбу, де навіть наприкінці листопада квітнуть троянди. На дверях намальований висланий бруківкою шлях – символ пізнання і вічного руху вперед. Перед порогом – кам’яний жорнов, який нагадує зображення ритуальної страви наших слов’янських пращурів – вареник. Такий собі портал, який веде у загадковий світ минувшини. Водночас натяк на те, що Центр присвячений українському селянству, яке зберегло вірність мові та традиціям, незважаючи на складні, а подекуди й трагічні історичні обставини.

Все починається і закінчується землею...
Все починається і закінчується землею...
Валерій каже: довго шукали це формулювання, щоб кожному «зайшло» те, що йому найближче: дітям «совка» - Друга Світлова війна, людям старшого віку – Голодомор, молодим – українська революція, козаччина, гетьманщина і сучасні драматичні події на сході, які називають просто: українсько-російська війна.

– У 1908 році місцевий житель Кузьма Жарко збудував на цьому місці будинок для своєї родини, - розповідає Валерій Жванко. – Він був не паном і не поміщиком, а просто заможним селянином, якого невдовзі обрали головою отих новостворених земельних товариств після земельної реформи 1915 року. Кузьма Іванович міг побудувати такий самий будинок будь-де: і в Олександрії, і в Петербурзі, і в Кременчуці. Але заклав його тут, чим задав для села певний рівень комфорту. Після жовтневого перевороту 1917 року господар будинок залишив і безслідно зник.

Після цього в будівлі базувалися і райком партії, і адміністративний центр німецьких нацистів під час окупації, і аптека. Починаючи з 2000 року, будинок пустував і руйнувався. Та Олег Волянський, котрий, як відомо, є істориком і патріотом свого села, запропонував створити тут центр. Депутати на сесії затвердили відповідне рішення, виділили фінансування. Зробили новий дах, внутрішній і зовнішній ремонт, і помалу почали наповнювати його майном. Допомагали односельці: хто на будівництві, хто приносив з дому бабусині рушники та глечики. У жовтні 2018 році, на Покрову, культурно-освітній центр «Толока» відкрили. Символічно, що першою відвідувачкою стала «баба Катя» - Катерина Леонтіївна Ярмілко, одна з найстарших мешканок села.

Відтоді в «Толоці» вирує життя. Тут працює невеличка, але потужна команда: співробітниця відділу культури Попельнастівської ОТГ Наталя Шкуратько, бібліотекарка центральної бібліотеки Зінаїда Жванко та її чоловік Валерій – невтомний генератор ідей, автор концепції Центру, розробник експозицій та неперевершений екскурсовод. Усі вони разом із Михайлом Ковальчуком розмістилися в одній із бібліотечних зал, де проходять літературні зібрання, творчі посиденьки та заняття дитячих гуртків.

На стендах – тематичні виставки книг та дитячих малюнків. На столі – домоткані вишиті рушники та квіти. В експозиційних залах – колоритні колекції старожитностей та витворів мистецтва. Словом, тут панує тепла, затишна, майже домашня атмосфера.

– Зовсім по-європейськи! – зауважує Наталя Шкуратько, яка добре пам’ятає умови роботи в недалекі радянські часи. – На початку 90-х бібліотека містилась у непридатному для зберігання книг приміщенні. Доводилося і мерзнути, і кілька разів переїздити з місця на місце. Книжки допомагав перевозити причепом мій чоловік – іншої допомоги, так само як і фінансування, не було. Все робили на голому ентузіазмі. Зміни почалися тоді, коли село очолив Олег Волянський. За його підтримки вдалося поновити фонд дитячих книг та програмну літературу, які застаріли і морально, і фізично. За рахунок субвенції придбали нові меблі й офісну техніку. Коли я прийшла до сільського голови з проханням надати для закупівлі книжок бодай пару тисяч гривень, він здивувався: чому так мало? І збільшив суму в декілька разів…

Наталя Василівна зазначає: коли вперше зайшла на ганок новоствореного Центру «Толока» і побачила своє нове місце роботи, промовила: «Таке відчуття, ніби я – королева!». Бо найбільша радість для фахівця – бачити результат своєї праці.

На сьогодні в бібліотеці близько 600 читачів – фактично кожен третій мешканець села, із них 100 дітей. Також при бібліотеці діє клуб «Всім, кому за…» та театр ляльок, який веде Зінаїда Жванко.

– Починали з вистав для вихованців дитячого садка, а потім зрозуміли, що лялькові спектаклі цікаві й дорослим, - розповідає вона. – Я написала сценарій про життя в Попельнастому, і ця вистава стала нашим маленьким брендом. Згодом школярі почали готувати вистави для вихованців дитячого садочка. Члени клубу та учасниці гуртка допомагають виготовляти ляльок, оформлювати сценічний реквізит. Звісно, початкове фінансування надала сільська рада.

До Центру приходять люди різного віку, переважно жінки, Наприклад, найстаршій з них 77 років, і вона зізналася, що з дитинства хотіла працювати в ляльковому театрі! Уявляєте, в такому поважному віці в ній проявилась акторка, дизайнерка, художниця!

Напевно, саме такі речі об’єднують людей, дають усвідомлення, що всі вони – одна громада, куточок Європи в самому центрі України.


авторка - Людмила Макей




  • Домоткані рушники - музейні експонати
  • Меморіал загиблим - святе місце для кожного попельнастівця
  • У Попельнастому живуть патріоти села й України
  • З цього місця починається квест
  • Культурно-освітній центр Толока
  • Ласкаво просимо до Попельнастого!
  • Виховує юних боксерів семикратний чемпіон міста Києва Дмитро Примак
  • Перед порогом - кам'яний вареник, на дверях - дорог
  • Попельнастівська амбулаторія має два автомобіля
  • Толока запрошує
  • Протестантський храм Жива надія збудували три роки тому
  • Дошка оголошень
  • Пастор Сергій Донченко
  • Тематична виставка в бібліотеці
  • Куточок слави в кабінеті директора будинку культури
  • У будинку культури села Травневе
  • Тренажерний зал працює безкоштовно
  • Протестантська церква
  • Пам'ятник Кобзареві на кургані
  • Православна церква в Попельнастому
  • Творчі посиденьки в бібліотеці
  • Пастор Сергій Донченко на дзвіниці
  • Попельнасте - козацький край
  • Кована огорожа пере входом у храм
  • Валерій Жванко та пастор Сергій Донченко на церковному подвір'ї
  • Із пісні слів не викинути. Одна з експозицій Толоки присвячена радянському минулому
  • Так виглядає територія села
  • Дмитро Примак - семиразовий чемпіон міста Києва з боксу
  • Спаринг журналістки з чемпіоном Кіровоградської області
  • Головний лікар амбулаторії Руслан Питула радиться з колегою
  • У сільському гурті Степ Drive музикують і чиновники, і юристи, і священики обох конфесій.
  • Пам'ятний знак Хрести
  • У кабінеті головного лікаря
  • Сільський краєвид
  • Валерій Жванко біля поліцейської станції
  • Валерій Жванко - колекціонер старожитностей та літописець історії Попельнастого
  • Після інтернатури Руслан Питула мав їхати зовсім до іншого села
  • Річка, в якій плавають лебеді
  • герб Попельнастого
  • Все починається і закінчується землею...
  • Дороговартісне обладнання сільської амбулаторії допомагає дбати про здоров'я громади
  • Службое авто поліцейського офіцера громади
  • Більярдний зал - гордість сільського будинку культури
  • Начальник відділу культури ОТГ Михайло Ковальчук грає на саксофоні
  • директорка будинку культури Ольга Чорнобривець
  • Тут зупинився час

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!