«У п’ятдесят років теж хочеться жити», - хворий на туберкульоз

23.07.21, 12:00

«Не здатися, щоб вилікувати туберкульоз. Не зупинятися у прийомі таблеток. Не зловживати алкоголем», - повторювала соціальна працівниця проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Анна Шевченко своєму 50-ти річному клієнту.

Однак для Миколи з Кропивницького району ці слова пролітали - ніби вітром видувало з голови. У чоловіка мультирезистентний туберкульоз, але паличку Коха він не виділяв . Тому після тривалого лікування його виписали лікуватися додому амбулаторно. У цей час він був під соціальним супроводом нашої благодійної організації.

- Я втомився від тривалого прийому ліків. Я порушив усе, що тільки казала мені соціальна працівниця. Не послухав її, коли вона розповідала, що хворим на туберкульоз не можна перебувати на сонці. А я пішов допомагати людям в селі косити сіно, саме сезон почався… Роботи немає, грошей теж. Що давали, правду кажучи, я витрачав на горілку і пиво…, - зізнається дядько Микола, опускаючи голову, соромлячись своєї «такої поведінки».

Соціальна працівниця його підбадьорює, мовляв, головне, що зараз виправиться. У той переломний момент в лікуванні, Анна Шевченко, підбирала потрібні слова, щоб він її почув.

- Вирішальним стало те, що в момент його тверезості, я сказала прямо: якщо він не перестане пити і не продовжить лікування, то він перейде у стадію невиліковних хвороб. Тобто буде паліативним. А це значить, що все життя він перебуватиме у лікарні, адже становитиме небезпеку для оточуючих. І зараз поки є шанс, він повинен вхопитися за нього. Звісно, якщо хоче жити, - каже соціальна працівниця.

- Жити! Звісно, у п’ятдесят років хочеться жити! Я задумався над цими словами. Я хотів жити. І зараз я повернувся до лікування. Я готовий пройти всю важкість лікування, адже для мене це не просто, щоб жити, - каже дядько Микола на завершення нашої розмови.

- Актуальні проблеми, з якими стикаються люди, що проходять амбулаторне лікування - це мала мотивація щодо формування та підтримки прихильності до лікування, відсутність інформації щодо всіх аспектів лікування та важливості безперервного прийому препаратів. Скрутне матеріальне становище, відсутність документів, роботи та соціальної підтримки спонукає пацієнтів спрямовувати час та зусилля для вирішення цих проблем, залишаючи лікування поза увагою. Психосоціальний супровід та контрольоване лікування хворих на туберкульоз, під безпосереднім наглядом соціального працівника забезпечує безперебійне забезпечення ефективними препаратами, можливість лікуватися, підвищення прихильності хворого до терапії, - зауважує координаторка напрямку супроводу хворих на туберкульоз БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Оксана Шершень.

авторка - Вікторія Семененко