Олександрія
Категории: Достопримечательности
Олександрія, Кіровоградська областьГугл видає нам немало «Олександрій»: легендарне антично-єгипетське місто, відомий білоцерківський парк (останній впевнено лідирує за пошуком серед зображень). Але у цій статті - мова про місто Олександрія, що у Кіровоградській області. Тут купа цікавих пам’яток (щоправда вони практично не пристосовані для огляду) й цікава (зокрема своєю строкатістю) історія. Та і навколо міста є на що подивитись – хоч би на гігантські вугільні розрізи, центром яких є місцеве підприємство – «Олександріявугілля» - найбільше у Придніпровському буровугільному басейні.
Може бути туристичним, але туристів тут ніхто ніколи не бачив – які туристи, їх навіть в Кіровограді не буває. Роботяги, військові пенсіонери, бандити – таких у нас тут хватає, а от туристів нема. Але ж одна будівля театру чого варта, або каланча із курантами, розкішні купецькі будинки, адміністративні споруди, гімназії й училища, будівлі царських військових частин, аптек. Є на що подивитись, але немає кому, адже місцевим мешканцям давно вже усе це приїлося – після того як припинили роботу вугільні підприємства у місті запахло регресом. А чому зупинились, там же величезні поклади бурого вугілля яке добувалося відкритим способом – ніби в державі й немає енергетичної кризи, покинули все, розікрали…
Можливо на цих землях були козацькі зимівники ще у 17 столітті, але до нас такої інформації не дійшло. Перші письмові згадки про населений пункт на місці сучасної Олександрії датуються 1746 роком – це було село Усівка (Вусівка), яке розташовувалося на лівому березі Інгульця й виконувало функції форпосту. Засновником села був козак на прізвище Вус. Пізніше (із 1755 року), в роки існування в цих краях Нової Сербії Усівка перетворилася на сербське військове поселення - шанець із назвою Бечея (назва річки у Сербії). Офіційно тут базувалася 3 рота ново сербського Пандурського полку, в якій крім сербів тут несли варту болгари, угорці, румуни. Відомо, що у 1769 році Бечея успішно витримала облогу військом кримського хана Керім-Гірея.
Після окупації Криму Російською імперією необхідність у фортеці зникла – Бечею перейменували в Олександрійськ (на честь великого князя Олександра Романова). Пізніше місто стало центром повіту й змінило назву на Олександрію. Із 1806 року Олександрійський повіт увійшов у Херсонську губернію. Ще наприкінці 18 століття Олександрія була забудована переважно хатами-мазанками – їх було 120, і мешкало тут трохи більше семи сотень осіб. Хати ці, за відсутності в степу дерева, зводили із очерету, який обмазували глиною. На початку 19 століття в місті з’явились муровані будівлі: ратуша, сирітський суд, казначейство і квартирна комісія. Пізніше збудували парафіяльне та повітове училища.У 1869 році тут пролягла лінія залізниці Одеса – Харків. Місто почало досить стрімко розвиватись. Тут збудували чоловічу та жіночу гімназії, а у 80-ті роки 19 століття в Олександрії постав театр – один з перших на теренах України. Його будівля збереглася до наших днів, і є досить цікавою пам’яткою архітектури та мистецтва.
Олександрія, фактично від самого заснування, була військовим містом. Тут розміщувався великий гусарський ескадрон, від якого збереглося немало будівель: штаб, дві стайні, їдальня, казарма, церква, призовні дільниці, житлові будинки родин офіцерів.. Загалом в Олександрії, офіційно, близько сотні пам’яток архітектури (перелік у Вікіпедії) – така кількість просто вражає, щоправда, це переважно пам’ятки місцевого значення. Збереглися цілі вулиці старої забудови, як, наприклад, вулиця Першотравнева – саме тут розташовані найцікавіші будівлі міста: театр, повітова управа, водонапірна башта, пожежна частина з каланчею – своєрідним символом Олександрії (вона одночасно виконує і функції годинникової башти), синагога «Бешмедріс» (цей єдиний культовий об’єкт міста, який пережив епоху радянського вандалізму, зовсім не є еталоном візуальної атракції), будинки багатих купців (найцікавіший будинок Пищевича), багацько житлових будинків, велика цікава споруда лікарні, яку почали зводити ще на початку минулого століття. Старовинна забудова у значній кількості збереглася й на вулиці Діброви – тут розташовані будівлі гусарського ескадрону, до яких ми так і не доїхали. Ну що ж, буде привід повернутись до Олександрії.
Текст та фото Романа Маленкова - для сайту "Україна-Інкогніта"
Комментарии
Что мне даст регистрация?