Як кіровоградці у Межигір'я їздили

04.03.14, 9:00

Епіграф: "...Янукович считает себя законным президентом Украины. Лечащий врач решил его пока в этом не разубеждать...."

Людина зі здоровим глуздом навряд чи стане зводити дачу на 137 гектарах, але на сьогоднішній день небагато залишилося наших земляків які вірять в здоровий глузд Віктора Федоровича, та про все по порядку...

Друга година ночі, нічним Кіровоградом збираємо на зупинках біля їхніх домівок тих хто вирішив стати першопрохідцями нового туристичного об'єкту України, забравши останніми знімальну групу місцевого телеканалу, покидаємо Кіровоград.

Перше на що звертаєш увагу — пост ДАІ в Олександрівці, ніколи до цього ще не було випадку коли повз нього міг проїхати хоча б один туристичний автобус без зупинки даїшниками під будь яким приводом. На сьогоднішній день — проїзд вільний. Забігаючи вперед — хочу сказати що проїхавши більше семисот кілометрів — бачили лише одну машину ДАІ яка їхала у своїх справах. За Корсунь-Шевченківським про події які нещодавно відбувалися нагадує покинутий блок піст, та три повністю спалені автобуси що стоять на узбіччі.

В Києві забираємо нашого гіда - мого старого студентського друга Андрія Романчука, людину що стояла на передовій у ті складні часи коли кров'ю писалась новітня історія України, та беремо курс на Межигір'я, добираємося до Нових Петрівців — як виявляється проскакуємо поворот на резиденцію. Троє мужчин о восьмій ранку стоять на зупинці, обговорюють політичну ситуацію в країні передаючи по колу дволітрову пляшку пива, люб'язно підказують нам як проїхати в гості до “президента”. Паркуємося метрів за 200 до головного входу, тут вже все цивілізовано: чай кава, глінтвейн, гарячі обіди, магнітики та туристичні карти головних “достопремичательностей” — говорять те, що на мапі України з'явився новий туристичний об'єкт. Комусь це подобається, комусь ні — але факт залишається фактом.

На форумах та в Фейсбуці було багато дискусій на тему чи варто взагалі туди їздити саме на екскурсії, ярі противники аргументували свою позицію суцільним жлобвством та несмаком, і все це багато років було приховане за шестиметровим парканом по периметру, а з боку київського моря — колючим дротом під напругою. Я не знавець архітектури та ланшафтного дизайну, але для себе зробив висновок що в плані архітектурної цінності цей маєток мало що може запропонувати своїм відвідувачам. Щодо території в цілому — на мою думку досить пристойний парк де все досить таки гармонійно. Але повністю відсутне відчуття що ти знаходишся в Україні. Охайно підстрижені газони, поля для гольфу, дерева та кущі обмотані спеціальною сіткою для того щоб пережити зиму. Багато дерев рідкісних пород, на деяких стоять розтяжки з тросів — якщо дерево не хоче рости рівно.

Колись на цих територіях був розташований Межигірський Спасо-Преображенський монастир, який згідно з легендою, близько 988 року заснували грецькі ченці, що прийшли з Візантії разом із св. Михайлом — першим митрополитом Київським. За іншою версією церква Білого Спаса була закладена Андрієм Боголюбським в 1161 році. Документально підтвердженої дати заснування монастиря не існує. Найвірогідніше починати його історію з XII ст., коли, за свідченням літописів, в Межигір'ї існувала божниця, яка, можливо, поклала початок монастирю.

Прогулюючись територією наткнулися на недобудовані чи то склади чи гаражі незрозуміло, але ясно одне — ніхто не планував у найближчій перспективі покидати ці території. Велика кількість будівельних матеріалів, спецодяг робочих та інструменти так і залишилися на своїх місцях. Прогулюючись полем для гольфу — познайомиолися з чоловіком який спокійно грав в гру для багатих — говорить що поле розраховане на початківців, дітей або навчання але впринципі це одне з найменшвіддалених місць для гри від Київа. Середні ціни від 200 до 1000 грн. За один прохід в інших гольф клубах столиці.

Але родзинка Межигір'я - це славнозвісні пеньки, всі про них говорять, але ніхто знайти не може. Народ бажає спробувати як тяжко бути президентом. Ходять чутки що через велику кількість бажаючих самооборона обмежила вхід до них.

Територія просто величезна, і обійти її пішки за один день не представляється можливим, багато хто з відвідувачів оглядає територію з сидіння велосипеда, їх до речі також пропонують по 25 гривень за 30 хвилин. Я не знаю яка кількість людей за день відвідує це місце, але думаю що при 15-20 тисячах відвідувачів на території буде вільно дихати. Дуже складно описати все що було пабачено за один раз — велечезна кількість вражень, а побачине достатньо сильно відрізняється від картинки яку ми всі бачили по телевізору. І тільки прямуючи стежками якими думаю любив гуляти Віктор Федорович, та заглянувши у декілька віконець на яких самооборона люб'язно залишила штори видкритими - в повному обсязі уявляєш маштаби корупції в нашій країні... але найбільше засмучує те, що таких меєтків якщо не тисячі, то точно сотні по різним куточкам України...

Далі збираємося, і вирушаємо на Майдан, покладаємо квіти та запалюємо свічки на Інституцькій, Андрій проводить екскурсію місцями боєвої слави, та росказує що відбувалося в ті складні дні, до нашої групи приєднується велика кількість людей — всі мовчки слухають його розповідь, деякі витирають сльози... Враження описувати не буду, а відчуття з якими покидаєш це місце складно передати, про Майдан вже достатньо сказано, і маю надію що здравомислячі люди встигли зробити висновки. На цій мінорній ноті завершуємо нашу програму, та благополучно повертаємося до Кіровограду.

автор - Олександр Шишацький