Виставка «Ціна Перемоги»

07.05.14, 14:30

Днями в Кіровоградському обласному художньому музеї відкрито виставку художніх творів «Ціна Перемоги», присвячену 69-й річниці Перемоги над фашизмом у Великій Вітчизняній війні.

Відкриття кожного року напередодні 9 травня виставки відповідного тематичного спрямування стало гарною традицією, що склалася в художньому музеї. Мета такого заходу завжди залишається незмінною - віддзеркалення героїчних, і одночасно - трагічних сторінок нашої історії, патріотичне виховання молоді на прикладі тих, хто врятував людство від «коричневої чуми», застереження щодо можливості повернення тоталітаризму і неофашизму та загрози розв’язання ним нової війни з метою перерозподілу Європи, і, врешті решт – презентація художніх творів кращих майстрів пензля Кіровоградщини, багато з яких - колишні фронтовики, які зробили особистий вагомий внесок в перемогу над фашизмом, присвятивши потім багато своїх художніх творів подіям Великої Вітчизняної війни.

Необхідно зазначити, що дана тематика не тільки витримала випробування часом, а й залишається дуже актуальною і понині, особливо – в світлі останніх подій. Адже любов до своєї Вітчизни, готовність захищати її навіть ціною свого життя, самопожертва заради високих ідеалів, активна громадянська позиція і свята ненависть до ворога – характерні ознаки сьогодення, коли країна фактично перебуває у стані війни.

На жаль до сих пір існує проблема відносно об’єктивного висвітлення подій тієї війни, оскільки будь-яка спроба вийти за межі комуністичної міфології сприймається невиправними радянськими догматиками як «фальсифікація історії» і піддається шаленому емоційно-негативному тиску.

І все ж таки, в умовах розбудови в Україні громадянського суспільства та шаленого спротиву цьому з боку тоталітаризму, українські та інші історики все частіше розглядають події Великої Вітчизняної війни через призму осмислення цінності людського життя.

Свого часу «Батько всіх народів» Йосип Сталін заявив, що радянській народ втратив протягом 1941-1945 років 7 мільйонів чоловік, Микита Хрущов назвав іншу цифру – 13 мільйонів, Леонід Брежнєв – 20 мільйонів.

Останні незаангажовані дослідження відкривають страшну картину тієї справжньої ціни, яку заплатив радянський народ за перемогу над фашизмом. Адже навіть по самим скромним підрахункам на одного вбитого на Східному фронті фашиста припадає як мінімум 10 (по іншим даним – 17) радянських хлопців. З’явилась і наближена до істини цифра спільних втрат під час війни радянських прикордонників, військових, партизан – близько 25 мільйонів чоловік. Після цього навіть визначена офіційним Києвом цифра у 32 мільйони загиблих з боку СРСР викликає сумніви.

Не можна серйозно сприймати і заявлену офіційною Москвою кількість радянських військових втрат у тій війні - 8,5 мільйона, оскільки аналогічні втрати тільки однієї України, за останніми дослідженнями, склали 7 мільйонів. А скільки поховано у 28 тисячах відомих та багатьох невідомих братських могилах? Цього вже ніхто і ніколи не дізнається. А куди зараховані 157 тисяч червоноармійців і командирів (майже 20 стрілецьких дивізій військового часу), що стали жертвами смертних вироків, виконаних радянськими каральними органами?

Куди віднести мільйони радянських людей, зокрема – жертв Голодомору 1932-1933 років, на чиїх кістках возводилась радянська індустрія, без якої перемога над фашизмом була б неможлива? Тож дійсно, як стверджують деякі історики – «Ми затопили ворога власною кров’ю, завалили своїми тілами..».

Мабуть невипадково Йосип Сталін заборонив святкувати 9 травня як День Перемоги! І навіть анти-сталініст Микита Хрущов не насмілився порушити цю заборону. Тільки у 1965 році ми отримали це свято завдяки самому ліберальному із радянських монархів – Леоніду Брежнєву, чиє правління до сих пір називають «Золотим часом радянської епохи».

Основу виставки «Ціна Перемоги» складають роботи добре знаного на Кіровоградщині художника Миколи Гнатовича Бондаренка (1914-1999), 100-річчя з дня народження якого ми відзначаємо у цьому році. Кіровоградці справедливо називають його кіровоградським художником, оскільки талант Миколи Гнатовича як майстра пензля розквітнув саме на теренах нашого краю.

Він народився 2 січня 1914 року на Луганщині, в селі Картушено. В 1931-1934 роках навчався у Київськомухудожньомуінституті, в 1939-1940роках - в Одеськомухудожньому училищі ім. М.Б. Грекова. Працював художником у редакціях газет«Вперед» міста Ревеньки (1934-1936, 1938-1939) та «Кіровоградська правда» міста Кіровограда (1951-1954).

В 1940-1946 роках Бондаренко - офіцер Міністерства Державної Безпеки, учасник Великої Вітчизняної війні в якості оперуповноваженого відділу "СМЕРШ" 57-ї армії та особового відділу 53-ї армії II Українського фронту, учасник визволення міста Кіровограда.

З 1946 року Микола Гнатович жив у Кіровограді. В 1948-1951 роках працював художникомКіровоградського товариства художників, в 1951-1964 роках - художником-живописцемКіровоградських художньо-виробничих майстерень художнього фонду УРСР. В 1980 році його було прийнятодо Спілки художників Української РСР.

Паралельно Бондаренко активно займався громадською діяльністю, був членом правління Одеської організації Спілки художників України та членом художньої ради художньо-виробничих майстерень.

Художник працював у напрямку соціалістичного реалізму та в жанрі станкового живопису. Писав тематичні картини, зокрема на тему глобальних катастроф – «Ядерний гриб над Хіросімою» (1989-1990 роки), «Трагедія Чорнобиля» (1994) та інші, які можна сприймати як застереження людству. В часи незалежності України Микола Гнатович звернувся у своїх творах до сюжетів, присвячених історії нашої держави. Серед таких робіт – «Смерть гетьмана Мазепи» (1992), «Козацька засідка» (1994-1995), «Останні вірші Кобзаря» (1989). Деякі твори Майстра оспівують незалежність нашої держави та вселяють оптимізм у серця тих, хто у ній розчарувався. До таких картин відноситься, зокрема – «Ще не вмерла Україна» (1993).

Перлинами його творчості стали також пейзажі нашого степового краю, в яких Микола Гнатович постає як людина-патріот, безмежно закохана в Кіровоградщину. Деякі з цих пейзажів - «Тополі» (1985) та «На Сугоклеї» (1996), представлені на виставці «Ціна Перемоги» як символ мирного життя, заради якого солдати Червоної армії йшли на смерть.

Зрозуміло, що важливе місце в творчості колишнього фронтовика Бондаренка займала тема Великої Вітчизняної війни. На виставці «Ціна Перемоги» презентовані роботи художника саме цього тематичного спрямування - «Визволення міста Кіровограда» (1954), «Ескіз. Звільнення Кіровограда» (1973-1974), «У 1944-му під Корсунь-Шевченківському» (1983-1984), «Ветерани» (1982) та інші.

Частину експозиції складають картини на тему Великої Вітчизняної війни у виконанні інших художників.

Особливу увагу звертає на себе робота Федора Бочкова «Прифронтова ніч» (1943), оскільки вона єдина з представлених на виставці картин, що була написана безпосередньо під час війни. На ній відображено атмосферу короткочасного періоду відпочинку, тиші та підготовки до чергового бою. Не залишає байдужим і робота Ольги Тітової «Фронту. 1942 рік» (1969), присвячена невтомним трударям тилу, які своєю цілодобовою героїчною працею допомагали радянським воїнам наближати Перемогу.

Важливе історичне і морально-психологічне значення мають картини нашого славетного земляка Петра Оссовського «Дмитро Донський на Куликовому полі» та «Переможний травень» (1980). В ньому – естафета героїзму і звитяги, патріотизму і самопожертви, готовності слов’ян у всі часи любою ціною захистити свою землю від ворога. І як наслідок – сонце Перемоги, такої довгоочікуваної і вистражданої.

Ряд картин красномовно ілюструють, якою ціною добувалася ця Перемога. Серед таких – робота Олександра Фойницького «Апофеоз війни» (1963) та Леоніда Корнєєва «Висота» (1995). Емоційний контраст створюють дві картини виставки – Олександра Логвинюка «Травень 1945-го» (1975) та Фелікса Полонського «Повернення» (2008). Обидві відображають повернення радянського воїна до своєї домівки, але яке ж воно різне! На першій картині – радість від зустрічі з рідною людиною, на другій – горе від побачених руїн і невідомої долі рідних.

А завершальним акордом виставки стали чудові квіткові натюрморти - Валентини Цвєткової «Флокси» (1962), Сергія Шишка «Букет з ромашками» (1985), Сергія Шаповалова «Квіти на вікні» (1989), «Ольги Коломієць «Жовте сонечко» (2006) і «Березень» (2009) та інші. Вони створюють неповторну атмосферу свята, подарованого Великою Перемогою, та символізують щастя, гармонію і надію.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею