Казки Сашка та правда Макса

20.09.14, 15:00

Сьогодні у книжковому огляді, що його веде для журналу "Ланруж" Дмитро Шульга, збірка казок, що дуже схожі на правду, і оповідання про реальність, яка, подекуди, хотілося б, аби була страшним сном.

Кажуть, що розповідати про музику – це те ж саме, що танцювати про архітектуру. Щось подібне можна сказати й про творчість Лірника Сашка: його казки краще слухати, навіть не з аудіодисків, а в «живому» виконанні, коли Олександр Власюк демонструє дивовижні вміння працювати з аудиторією та іноді, з огляду на реакцію публіки, вносить корективи. Як це можна порівняти з читанням його творів у текстовому варіанті?

Тому видавництво «Зелений пес», яке нещодавно випустило книгу «Казки Лірника Сашка», як на мене, досить ризикувало. Більшість матеріалу вже чута, принаймні на тих самих CD. Тож ставка, очевидно, була на те, у чому книга, власне, може «переграти» диск: на якості поліграфії та ілюстраціях. І перше, й друге в цьому випадку на висоті: «Казки Лірника Сашка» приємно взяти до рук, ілюстрації Інокентія Коршунова просто вражають і, як на мій погляд, відповідають духові творів: у них у виважених пропорціях змішано мужній характер героїв, гумор, без якого просто не можна уявити Сашкових оповідок, страшність й одночасно нестрашність представників потойбічного світу, котрих так само немало на сторінках книги.

Та й навіть у застиглому текстовому варіанті в казках залишається «фірмовий» стиль Лірника Сашка. А тим, кому все ж таки бракуватиме «живого» спільного казкотворення, як це традиційно трапляється на виступах Лірника Сашка, можна самим спробувати себе в ролі казкаря, читаючи вміщені в книзі твори разом зі своїми дітьми чи друзями.

Після двох технотрилерів Макс Кідрук повернувся до жанру, який свого часу приніс йому письменницьку популярність - тревелогу або ж мандрівних нотаток. Книга називається "На Зеландію" й вирізняється відвертим соціально-патріотичним забарвленням. Адже заголовна частина "виросла" з бажання автора з подачі відомого шоумена Сергія Притули влаштувати "акцію у відповідь" на ганебний конкурс "Виграй українську дружину", організований однією з радіостанцій новозеландського Окленда. Та й решта книги також не позбавлена соціальних мотивів. Скажімо, у першій частині Макс Кідрук опиняється в Каїрі в січні 2011 року, якраз на початку революції та стає свідком подій перших буремних днів, намагаючись дати бодай поверхневий аналіз того, що до цього призвело. У другій частині, простір якої здебільшого обмежений будівлею аеропорту Дамаску, а час - днем дострокового прильоту письменника з небезпечного Єгипту, соціальні нотки присутні також. Адже авторові доведеться стикнутися з корумпованими сирійськими чиновниками та відчути на собі підступність та хитрість, на яку вони здатні.

Але нехай це вас не відлякує. "Соціалка" динаміці оповіді анітрохи не заважає. Письменницький тревеложний стиль Кідрука зберігає свої звичні риси: карколомні пригоди, які випали на долю автора, ним яскраво описані; акцент на деталях, які мимохідь звертають увагу читача на певні особливості тих чи інших ситуацій, в яких може опинитися турист - це й попередження й керівництво до дії від автора.