Джек у світі мостів і ґрат

25.01.15, 12:00

Стрічка «Джек» Едварда Берґера входила одразу до двох програм МКФ «Молодість-2014»: «German Wave» та «Молодість-дітям». Щодо першої – «Німецька хвиля» - питань немає (проти географії не попреш), то фільмом для дітей я б його не назвав. І через певні неоднозначні сцени, і через, як на мене, важкувату для неспокушеного глядача манеру кінооповіді.

Загальну сюжетну канву «Джека» важко назвати оригінальною. Мама заголовного героя більше заклопотана пошуками гідного чоловіка, ніж турботою про своїх двох синів. Десятирічний Джек (напрочуд органічний кінодебют Іво Піцкера) фактично стає головним у родині: на закупи ходить, пранням і готуванням займається, наглядає зі своїм молодшим братом Мануелем. Але після того, як з малим стається нещасний випадок (знята одним довгим дублем, неймовірна за нервовим напруженням сцена, коли Джек витягає волаючого брата з ванни з окропом – безсумнівна удача режисера і юних акторів), соціальні служби переконують матір здати старшого сина до державного притулку. Намагаючись виглядати на позір непохитною, жінка, ясна річ, погоджується. Подібна ситуація, якщо вона і справді має місце в реальній практиці соцслужб, доволі суперечлива, адже в таких притулках ніхто з дітей не застрахований від психологічного та фізичного тиску з боку однолітків. Власне, на собі це відчув і головний герой. Навіть попри присутність позитивних моментів (хлопець бачить приклади щирої турботи про ближнього), негатив напирає, і Джек на бачить іншого виходу, як тікати з притулку до мами та брата. Мануеля він знаходить, а от пошуки матері двома братами і займають основний екранний час стрічки.

Якщо є «роуд-муві», то «Джек» - це «walking-movie», адже де тільки братам не доведеться побувати. Не можна не помітити, що дуже часто режисер змушує своїх юних героїв проходити мостами, що є доволі символічним. Тому що міст може уособлювати як перехід з одного боку на інший (у контексті фільму можна говорити про перехід від дитинства до дорослості), і як щось таке, що поєднує дві протилежності – знову ж таки, є підстави вести мову про світ дорослих і світ дітей. На такому своєрідному «мосту» перебуває Джек: зовні, за свідоцтвом про народження він є дитиною, але змушений виконувати цілком дорослі обов’язки. Ще одна промовиста символічна деталь, котра проходить через усю картину – ґрати. І якщо металеві ґрати Джекові здебільшого долати вдається, то чи під силу йому буде здолати нематеріальні ґрати, якими відгороджуються одне від одного люди? Та й узагалі: промовисті речі, локації, фрази, що проходять рефреном крізь фільм – прикметна риса роботи Едварда Берґера. Це яскраво втілено навіть в трейлері: символічно, що під час відчайдушно повторюваних спроб сина додзвонитися до матері автомат холодно відповідає, що вона не може прийняти його дзвінок.

Хай навіть, як уже зазначалося, сюжет «Джека» може видатися заїждженим, але фінал відверто вражає. Едвард Берґер разом зі співавтором сценарію Неле Мюллер-Штьофен спочатку обманюють незаслуженим хепі-ендом (який виявляється в багатьох сенсах фальшивим), аби потім ще раз зміною емоційного напруження дати по голові глядачу начебто й логічним, але й одночасно нелогічним рішенням головного героя. І нічого, що після такого ви почуватиметеся ще більш розгубленими, ніж до початку перегляду: це ознака хорошого кіно!

P.S. Цей фільм я дивився під час МКФ «Молодість» у кінотеатрі «Жовтень» якраз за день до того, як там сталася пожежа, після якої кінотеатр припинив свою роботу. Нещодавно на сайті «Жовтня» розпочався благодійний продаж квитів на майбутні сеанси. За 40 гривень можна придбати купон, який вважатиметься квитком на сеанс у кінотеатрі після відновлення приміщення. Зрозуміло, що уся увага зараз прикута до зони АТО, але, можливо, у читачів цієї статті буде можливість посприяти тому, що у мирному жовтні 2015-го ми дивитимемося кіно в оновленому «Жовтні».