100 кілометрів по поясу Слави: Кіровоградці побували на велогонці в Одесі

11.04.16, 10:15

Минулої суботи, в черговий раз, вшанувати пам`ять визволителів Одеси від німецько-фашистських загарбників, різними способами, до міста було доставлено кілька тисяч велосипедистів. Київ, Львів, Чернігів, Харків, Дніпропетровськ, Тернопіль, Херсон… І, звичайно ж, Кіровоград! Так, шестеро козаків, пройшовши усі етапи нічної ініціації (нічні поїздки по місту, пакування байку на залізничному вокзалі, вмощування баулів у вагоні зі сплячими пасажирами), сонячним ранком 2016 року, Квітня місяця, дев`ятого дня, успішно висадились на пероні Південної Пальміри…

А разом із нами, на платформу висипала сила-силенна вело братів, та вело сестер, що також бажали взяти участь у щорічному велораллі «100 кілометрів по поясу слави», яке проводиться з 1983 року, і збирає під свої стяги любителів велосипедного транспорту з усіх куточків. І, не лише нашої країни! Разом із представниками титульної нації, до цього дійства долучилися представники з Білорусі, Німеччини, Молдови, Росії, Польщі, Туркменістану, і навіть з Еквадору!

Прямуючи до місця старту, що розташовувалося у парку імені Тараса Шевченка, дорогою ми розглядали таких же як і ми вело любителів, що мчали у напрямку алеї Слави. Саме тут, відбувалися процеси, що передували марафону: збір, реєстрація, покладання квітів до обеліску Невідомого матроса, і, звичайно ж,- знайомства, розглядини чудо-байків, та обмін враженнями!

Ще б пак! Щойно ми потрапили на територію парку, як перед нами ефектно з`явилась байкерша-полісвумен, зробила крутий розворот, і помчала геть на достатньо великій, як для велосипеду, швидкості! Вже будучи у безпосередній близькості, нам вдалося розглянути цей потужний електробайк! Просто бомба! Якщо наші полісмени будуть усе більше пересідати на такі апарати,- патрулювання буде куди ефективнішим, особливо у паркових зонах.

Здаючи речі до камери схову, на вокзалі, ми зустріли знайомого ще з минулорічних соток, представника так званих HPV (human powered vehicles). Лігерад харків`янина Сергія Кальченка вже третій раз поспіль колесить дорогами вело марафону. Це і є одна з фішок Сотки. За правилами організаторів, приймати участь у змаганнях можуть як спортсмени так і любителі, як на велосипедах звичайної конструкції так і на інших засобах, що приводяться до руху силами людських м`язів: скейти, ролики, самокати, веломобілі, тощо. І, хоч цього разу таких апаратів було набагато менше у порівнянні з минулими роками, все ж, приємне відчуття того, що народ наш не лише спортивний, але і креативний,- не полишало нас весь час!
&ft12 За офіційною статистикою, близько п`яти тисяч учасників боролися з законами фізики та аеродинаміки, а потім,- із втомою, біллю та іншими стримуючими факторами! Ви уявляєте собі таки масу люду на велосипедах?! Будучи на раллі третій рік поспіль, я не втомлююся дивуватися масштабності цієї події! Колона учасників мов строката довжелезна змія, яка розтяглася на кілька кілометрів!

З 10:30 ми мчимо вулицями Одеси, після того, як було дано офіційний старт гонки! Отут тобі найбільше задоволення! Півміста завмерло! Автомобілі, трамваї, маршрутки, вантажівки,- усі чекають поки промчить весь пелотон! Кажуть, що десь півгодини чекати треба! Так! Це наше велосипедне свято! І нехай усі зачекають! А ще краще,- хай беруть з нас приклад, і сідають на велосипеди!

Від центрального одеського автовокзалу починається вже фактичний заліковий час раллі. Ті, хто приїхав за рекордами починають групами іти у відрив, використовуючи техніки змін лідера ешелону (спочатку у голові команди один велосипедист, потім наступний, і так по колу). Ті, хто приїхав першого разу розкручують оберти до неймовірних розгойдувань, аби не відставати від натовпу.

Перший наслідок таких дій,- виснаження вже на першому контрольному пункті за браком належної підготовки. Другий наслідок,- шкода відносно третіх осіб,- коли такий розгойданий горе-байкер ловить будь-яку дорожну прогалину починається ефект «міні Тур-Де-Франс» (на нього налітає 5-7 учасників, створюючи аварійну ситуацію, та травматичні наслідки). І лише ті, хто вже не вперше долають залікові кілометри розігрівають ноги рівномірним педалюванням на середній швидкості, розуміючи, що попереду ще 100 кілометрів шляхів, ділянки з їздою проти вітру, молочна кислота в м`язах та бажання надіслати усе під три чорти, зійшовши з дистанції і прилігши спочити.

Обабіч траси, то там, то тут трапляються невеличкі групи людей, котрі тримають прапори, плакати. Вони викрикують і скандують підтримуючи учасників! На столах є чай та бублики для вгамування спраги та поповнення калоріями марафонців. Дехто, помилково, сприймає такі «острівці» за контрольні пункти, під`їздить та спішується. І вже після стакану чаю та розпитувань у людей, розуміє, що інші гонщики не даремно пролітають повз нього не зупиняючись. Усе приходить із досвідом…

Цього разу, окрім того, що вік учасників починався з 15-16 років, і закінчувався на відмітці близько 80, - дуже порадувала кількість представниць жіночої статі! Дівчата вкручували нарівні з хлопцями, та на відміну від останніх завжди мали чудовий вигляд, цікаві зачіски, креативні шоломи, та не аби яку наснагу.

На контрольних пунктах, яких протягом дистанції було три, потрібно було відмітитися шляхом проставляння печаток та продемонструвати свій номер відповідальним за фіксацію результатів. По мірі прибуття на КП учасників, черги до таких «контролерів» виростали на десятки метрів, створюючи пробки. В с.Мирному, що було першим КП на шляху прямування, окрім чаю та пундиків-мундиків, силами культоргів села (як і в попередні роки) було організовано урочисту частину: на міні-сцені тітонька тримала слово про звільнення міста від окупантів, про те, що більшість партизан та військових були як раз вихідцями з цього села, і про те, як важко було здобути перемогу в нерівному бою.

Але в наші часи матеріалізму та меркантильності, такі натхненні промови розчинилися в натовпі зголоднілого невігластва та пофігізму. Відмітившись ще на двох КП, що розташовувалися на відстані 20-30 км один від одного, поборовши відрізки зі зрізаючими вітрами, та оглянувши краєвиди величного Іллічівського порту, марафонці діставались південних околиць Одеси, де через невеликий проміжок часу, погляду відкривався парк «411 Батареї», що і був місцем фінішу велораллі. (До речі, цікава замітка. Коли я проїздив Іллічівськом, то звернув увагу, що зі стелли із назвою міста зникло слово-назва, а, натомість, з`явилося абсолютно політично нейтральне «Чорноморськ». Ось вам і приклад, як можна взяти і змінити, а не переливати з пустого в порожнє!)

… Ось він, кульмінаційний момент гонки!!! Перетнувши фінішну межу, знесилені велосипедисти ледве вистоюють черги для реєстрації результатів. Байдужі дівчата вручають сертифікати та медалі (тут меседж для організаторів). Нарешті можна дати перепочити м`язам, що тричі ледве не «вийшли з ладу» внаслідок судом! Ще декілька невеличких, але приємних та корисних черг за гречкою та чаєм, і обмін враженнями зі своїми товаришами!

За підсумками, Кіровоград виступив гідно! За 4 з половиною години Сергій Воскобойник завершив подолання 105 кілометрового відрізку! Костянтин Томашин та Андрій Барамба подолали дистанцію за 5 годин. Володимир Бойченко та Денис Ярошенко прибули на фініш за 5 з половиною годин. Межу в 6 годин, нажаль перетнув лише Леонов Руслан, котрого в дорозі тричі спіткала невдача у вигляді пробитого колеса…

Щасливі та знесилені, кіровоградці полишили парк, направляючись у бік залізничного вокзалу. Ще одна Сотка розміняна, плюс один день із незабутніми враженнями прожито! Ще декілька вело друзів із інших міст знайдено, а деякі моменти відносно стратегій і тактик їзди враховано! Подолання такої дистанції з прив`язкою до визволення Одеси дехто вважає абсурдним, нелогічним, неспортивним тощо. Абсолютно незгоден з такими твердженнями, тому що долаючи таку дистанцію, в певний момент відчуваєш, що вже не зможеш, вже знесилений, і далі немає сенсу…

Та в якийсь момент опановуєш себе, знаходиш сили і викладаєшся по повній… Отак і наші славетні попередники, яким на долю випала нещаслива пора збройної боротьби за свою Вітчизну. Будучи, вже здавалося б, повністю виснаженими, вони все ж знаходили в собі сили і підіймалися на смертельну боротьбу із заклятим ворогом! ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ГЕРОЯМ!

Детальніше з фотозвітом за посиланням: http://www.velo.kr.ua/forum/topic/1023/?page=6

Прес-служба Кіровоградського велоклубу "Там-Де-Ми"