Край нашої мрії…
Презентація туристичної Світловодщини, яка відбулася в Кіровоградському прес-клубі реформ 19 квітня, неабияк зацікавила місцевих журналістів, адже чим ближче до літа, тим гостріше постає питання літнього відпочинку, вірніше, його доступності, для найширших верств населення Кіровоградщини.
В силу протиріч між попитом і пропозицією, тобто між вартістю відпочинку на Півдні і фінансовими можливостями нашого населення, Світловодськ завжди вважався такою собі соціальною зоною відпочинку для мешканців Олександрії чи Знам’янки. В радянські часи тут були десятки відомчих туристичних баз та піонерських таборів, які практично повністю задовольняли потребу населення області в скромному, але екологічному літньому відпочинку. Тепер часи змінилися…
Проект, вірніше, туристичний сайт Світловодської РДА «Світловодщина – край нашої мрії», презентував начальник відділу культури і туризму Микола Середенко, який назвав ту, ще радянську відпочинкову інфраструктуру «жорсткою совдепією». Втім, від неї практично нічого не залишилося, а можливість відпочити в наметі на березі Дніпра, тепер називається «аскетичним туризмом».
З огляду на організаційну складову літнього відпочинку, то інформаційний привід для знайомства мешканців області був більш, ніж логічним.
Микола Середенко розповів про туристичні можливості Світловодщини з її пам’ятками археології, архітектури, ландшафту, історії чи культури, які дозволяють відпочити на лісо-степовому морі, (а саме таким уявляється нам літній відпочинок – автор), не лише корисно, але і змістовно. В місті є де зупинитися, є де пообідати – повечеряти, навіть прокататися під парусами або відвідати зоопарк – інформації на презентованому сайті вистачає. Все впирається у ваші фінансові можливості.
За інформацією пана Миколи, яку ми всі дуже добре пам’ятаємо, колись на Світловодчині мало свою базу відпочинку практично кожне, більш-менш солідне кіровоградське, олександрійське чи знам’янське підприємство, якщо не мало своєї бази десь на Синюсі, в Онуфріївці чи Петровому. Зараз він не зміг одразу згадати назву якогось одного підприємства з Олександрії, яке ще має свою відомчу базу відпочинку в Світловодську. Тримає свою базу «Укртелеком», кіровоградський університет, ще хтось, тобто відомчі бази відпочинку можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Всі інші, в результаті примусової відмови підприємств від непрофільних активів, втратили статус відомчих і перейшли в приватну власність, але це вже, як кажуть, справа техніки або спритність рук і ніякого шахрайства. Тому організація масового відпочинку на морі у нас набула не соціального, а комерційного характеру. І в літньому оздоровленні дітей також.
Коли ми з групою кіровоградських журналістів на запрошення світловодської влади років десять тому були в місті на морі, то ночували якраз на такій «совдепівській», але ще відомчій базі відпочинку – в будиночках без кондиціонерів і з «зручностями», включаючи єдину водорозбірну колонку, десь далеко на вулиці. Тоді здавалося, що відремонтувати будиночки і поставити там кондиціонери – справа найближчого майбутнього і не таких вже астрономічних затрат, але наш законодавець в своїй невгамовній турботі за народ, зробив все можливе, щоб підприємства втратили свій «соціально-побутовий сектор». Згодом, з економічної мапи області, зникли і самі підприємства, які свого часу «звільнили» від зайвих клопотів про відпочинок трудящих, а нам тепер пропонують скористатися колишнім народним майном за наші ж, але вже великі гроші.
Комусь, звичайно, ті кілька сотень гривень за нічліг чи за вечерю в ресторані здаються копійками, але ті, хто «живе з копійки», змушені обирати, де відпочивати – на морі, хоча б і в Світловодську, чи на «дачі» на околиці Кіровограда чи Олександрії.
Заради справедливості зазначимо, що в Україні, у тому числі і Кіровоградській області, сформувався достатньо чисельний прошарок населення, якому по кишені готелі не лише в Лазурному чи Залізному Порту, тому влітку там не проштовхнутися. Особливо в прибережних чорноморських селах південних областей України. Там ще залишилися відомчі бази відпочинку, як в ДП «СхідГЗК», де працівники уранових шахт з сім’ми відпочивають за символічну плату. Але ж переважна більшість населення такої можливості немає, як і немає коштів з’їздити хоча б на кілька днів на Південь.
Ну і житло, причому – з кондиціонером, зручностями і недорого, бо кожен пенсіонер чи бюджетник знає, що вартість утримання його квартири за місяць не може бути в десятки разів меншою, ніж кількаденне проживання в такій же квартирі, вірніше кімнаті, але на морі. В організації таких соціальних баз відпочинку можуть брати участь як органи місцевого самоврядування, так і державні установи. Чому б і ні, адже це ж для людей, за яких ми так турбуємось?
В чому світловодці молодці, так це у бажанні розкрутити свій край, зробити його інформаційно привабливим для відвідувачів, для чого вони пропонують не лише відпочинок, але і туристичні маршрути і навіть фестивалі, такий як «Полуничний фестиваль» в селі Миронівка. Інші наші міста, окрім суто культурних заходів, подібним кулінарним дійством похизуватися не можуть, хоча в кожному місті є свої родзинки. В Кіровограді – своє, в Олександрії – своє, в тому числі і об’єкти промислового туризму. До речі, світловодці активно пропагують відпочинок в так званій «голубій лагуні», тобто затопленому кар’єрі, але таких величезних, як в Олександрії – там немає.
Сергій Полулях, фото з туристичного сайту про Світловодськ - http://svittourism.com.ua
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?