Привіт із Новомиргорода ХІХ століття

06.03.18, 18:00

Грек Алла

Дев‘ятикласниця Панчівської загальноосвітньої школи Алла Грек здобула друге місце на ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України.

За підтримки керівника гуртка «Мистецтвознавство» Новомиргородського РЦДЮТ Ольги Добровольської та кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри образотворчого мистецтва та дизайну мистецькогофакультету ЦДПУ ім ВолодимираВинниченка Олени Винниченко дівчинка дослідила поштові листівки.

Без сумніву, інформація, яку вона виклала у роботі, буде цікавою і широкому колу читачів, тож ми пропонуємо вам витримки з цієї наукової роботи.

Як з‘явилася листівка?

Листівка саме як вид поштового повідомлення стала відома в Європі приблизно наприкінці ХVІІІ століття. Перша, хоча й непевна, згадка про вітальні листівки датується 1777 роком, коли одна з паризьких газет розмістила оголошення про нову поштову послугу – можливість пересилати вітання на картках, прикрашених гравюрами та текстом. Послуга була привабливою ще й тому, що коштувала менше за звичайну кореспонденцію.

Актуалізувала цю послугу франко-прусська війна. Датою відродження листівки вважається 1870 рік, коли обер-поштмейстер Пруссії запропонував подібне нововведення з метою контролю за змістом листування військових.

На території Російської імперії привітальні листівки з’явилися наприкінці ХІХ ст.

Українські листівки: розвиток всупереч обставинам

В Україні перші листівки були випущені типографією відомого київського підприємця Стефана Кульженка. Типографія знаходилась у Києві і була тоді однією з найпотужніших. Проте цензурні репресії ХІХ – початку ХХ ст. проти українського друку не давали змоги розвиватися видавничій справі в Україні на повну потужність.

Однак у другій половині ХІХ ст. у містах південних губерній Російської імперії підвищується загальна грамотність населення і це дає можливість розвитку писемного спілкування.

І вже в середині 90-х років ХІХ століття в книгарнях, кіосках і на лотках з’явилась новинка, що викликала значний інтерес серед населення. Видавництво поштових листівок стає прибутковою галуззю пoлігpaфічнoгo виробництвa.

Дореволюційні фотолистівки дуже якісні і практично в незмінному вигляді збереглися до нашого часу, бо у них стільки вкладали срібла, що вони наче вчора лише вийшли друком.

Поява листівки багато в чому була викликана суто практичними потребами. Це був один з найдешевших і найпоширенішим видів поштового спілкування. У зв’язку з відсутністю телебачення і низьких тиражів барвистих тематичних журналів, документальні листівки були чи не єдиною можливістю познайомитися з культурою інших міст і навіть країн.

Місцева поліграфія – на службі у піару міста

Наприкінці ХІХ ст. майже в кожному місті були свої фотоательє, а в найбільших – видавництва, що спеціалізувались на випуску поштових листівок. На 1887–1915 роки припадає золотий вік української фотографії.

Спочатку поштівки видавалися великими закордонними та вітчизняними друкарнями.

Від 1904 до 1914 року (другий період) відбувається збільшення кількості видавництв, видавців, фотомайстерень, які видають поштівки самостійно. Значна частина, випущених у цей період поштових бланків, є документальними поштовими картками.

Наступний період – з 1914–1917 років – характеризується спадом зацікавленості ілюстрованими листівками у зв’язку з початком Першої Світової війни. Цей етап вирізняється зменшенням числа діючих видавництв, значним скороченням тиражів відкритих листів, і в першу чергу, видових листівок. Через труднощі військового часу зупинені економічні зв’язки з Німеччиною, звідси – дефіцит паперу, неможливість доставки тиражів надрукованих листівок із різних країн світу та експорту російських листівок за кордон. З 1917 року почався процес збіднення і згасання жанру.

З 90-х років XIX до початку ХХ ст. у Новомиргород і вже діяла типографія, що належала Б. Лінецкому, про наявність якої згадується в енциклопедії Брокгауза і Эфрона. Починав він діяльність у Новомиргороді, а потім переїхав у Златопіль. Ще одна Новомиргородська друкарня належала І. Гутнеру.

Не залишилось точних даних про те, де друкувалися фотолистівки з видами Златополя та Новомиргорода, але колекціонер з міста Кропивницький В.Могилюк висловлює версію, що «кілька листівок із зображеннями Златополя … видрукувано у «Власному видавництві книготорговця Б. Білоцерківського у Новомиргороді».

До нашого часу збереглося 14 листівок зі світлинами Новомиргорода та Златополя.

На серії збережених поштових бланків надруковані п’ять загальних краєвидів міста Златополя . На листівках можна розпізнати Златопільську чоловічу гімназію, жіночу гімназію, Миколаївську церкву, двоповерхову будівлю на задньому плані , яка є, ймовірно, друкарнею Лінецького, зруйнованою в роки Другої світової війни. На цій же листівці бачимо єдину споруду, яка існує сьогодні, – приміщення колишньої міліції, але з деякою корекцією. Під час війни половина його була зруйнована, і воно дійшло до наших часів у вкороченому вигляді (замість 10 вікон – 5). Зараз тут знаходиться готель «Рай» (ріг вулиць Горького – Шевченка №6/71). Вигляд Новомиргорода з півдня на поштовій листівці 1910 року також дає можливість побачити, де колись у місті знаходився зруйнований більшовиками Миколаївський собор та колишні військові казарми (зараз – корпуси «Райагрохіму»). Далеко на горизонті (у Златополі) видніється давно зруйнований польський костел з дзвіницею .

Отже, видові листівки наочно ілюструють принципи містобудування, які склалися в Новомиргороді і Златополі на початку ХХ століття: переважання одноповерхових будівель та поодинокі двоповерхові споруди. Особливо виділяються на фоні провінційних містечок культові споруди, приміщення чоловічої гімназії, лікарняний комплекс, що є пам’ятками архітектури місцевого та всеукраїнського значення.

До нашого часу збереглися і є діючими дві церкви Миколаївська – у Златополі та Іллінська – у Новомиргороді.

Та, на жаль, деякі пам’ятки культової архітектури можемо тепер бачити лише на листівках і фото того часу. В 1932 році Миколаївський собор було продано на злом маловисківській цукроварні, після чого підірвано. Ще раніше з дзвіниці зняли дзвони.

Ще однією зруйнованою перлиною архітектури, яку зафіксовано на листівці, є польський костел на честь Непорочного зачаття Діви Марії, освячення якого відбулось ще у 1817 році. Це була пам’ятка архітектури надзвичайної краси, як бачимо з листівок початку ХХ ст. та літографії 1868 року.

Старий міст через річку Вись, зображений на листівці, також не зберігся, на його місці збудували новий.

Відтворений на листівках комплекс історичних будівель лікарні в місті Новомиргород, побудований відомим єлисаветградським архітектором Яковом Паученком на кошти Ганни Дмитрян.

Златопільська гімназія зображена також на листівці також. Зведена вона у 1885–1891 роках на кошти уродженця Златополя Лазаря Бродського (того самого київського «цукрового короля», власника чверті виробництва цукру в імперії).

Невідомо, чи були ще інші видові листівки і яким тиражем вони друкувалися. Але наявність листівок із загальним виглядом Златополя свідчать про існування серії таких листівок.