​Прогулянка містом Подільськ: Чи існує життя після декомунізація?

06.02.19, 12:00

Жвавий перестук коліс приміського потяга “Помічна — Подільськ” з кожним перегоном мчить все далі і далі на південь. Попереду — 4,5 години просторами Кіровоградщини, Миколаївщини та Одещини. Взимку, звичайно, краєвиди сприймаються не так, як літом, тому досить швидко одноманітна картина за вікном, до мого подиву, почала набридати. Але, на перший план знову виходить економія, адже майже 200 кілометрів між цими містами я подолав усього лише за 20 гривень по студентському квитку.

Увесь
маршрут від Помічної до Подільська проїхав лише я один. А під час зупинки у Первомайську ( дивно, що декомунізація ще не дісталась до цієї назви), склад пасажирів нашого вагону і взагалі повністю змінився. Подібна ситуація була і на станції Врадіївка. Думаю багато хто запам'ятав це містечко за подіями 2013 року та народними протестами, що тут проходили. Сьогодні, навіть, багато експертів вважають ті події своєрідним прологом Євромайдану.

Коли музика в навушниках почала набридати, я мимоволі став прислухатись до того, про що говорять люди у вагоні. Багато в чому Подільськ цікавив як побратим Кропивницького у перейменуванні. Цікаво було побачити, чи змінилось щось з новою назвою і як взагалі реформа декомунізації позначилась на житті міста? Забігаючи наперед скажу, що ні в поїзді, ні, навіть, у самому місті я жодного разу не почув використання нової назви — Подільськ.

Привокзальна площа до 2017 року у місті Подільськ
Привокзальна площа до 2017 року у місті Подільськ
Очевидно, як і жителям Кропивницького, подільчанам також важко поки звикнути до нової назви. Підтвердження своїх слів я отримав від свого сусіда по пасажирському відсіку, який також їхав до Подільська. За його словами, місцеві і нині не можуть звикнути до нової назви, а першочергова хвиля роздратування перейменуванням зараз змінилась цілковитою байдужістю. А куди більший резонанс викликає ситуація навколо мавзолею, де був похований Григорій Котовський. Після декомунізації, мавзолей прийшов у занепад і виявився особливо нікому не потрібен. Зважаючи на це, правнучка комкора захотіла забрати його останки з мавзолею, однак місцева влада відмовила їй у цьому. За розслідуваннями місцевих журналістів, склеп Котовського зараз знаходиться у жахливому стані, хоч на утримання мавзолею офіційно виділяються кошти місцевою владою , однак як кажуть, віз і нині там. Тому виходить, що попри існуючий указ, місцева влада поки так і не перепоховала останки Григорія Котовського, але й віддавати їх родичам комкора також не хоче, а сам же мавзолей тим часом продовжує занепадати.

Відволікаючись від місцевих проблем Подільська, зазначу, що мені було цікаво подивитись, хоч і з вікна поїзда, на станцію Балта, адже саме сюди у 1865 з Одеси було прокладено першу залізницю на території України. Та сьогодні, від колишньої слави цієї станції, здається, нічого і не лишилось. На сьогоднішній день через станцію курсує лише один потяг далекого сполучення, а також кілька пар приміських поїздів в день. Колись, думаю, я відвідаю і це містечко, адже воно знамените не лише як батьківщина першої залізниці. Як і більшість міст Одещини, Балта неодноразова переходила у володіння різних держав та імперій, що, відповідно, зафіксувалось у пам'ятках, які тут знаходяться.

Пам’ятник Тарасу Шевченко у місті Подільськ
Пам’ятник Тарасу Шевченко у місті Подільськ
О пів на сьому вечора наш потяг прибув до станції Подільськ. Нині, вона є одним з найбільш вагоміших залізничних вузлів на півдні України. Місто Подільськ відоме ще з 1779 року, однак його розвиток припадає саме на період будівництва все тієї ж залізниці Одеса — Балта. Важко собі навіт переоцінити ту роль, яку відіграла залізниця в житті багатьох населених пунктів. І справа тут не тільки у тому, що залізниця — це засіб комунікації, адже, як бачимо, прокладання рейок у цих краях стало ще й передвісником економічного розвитку. Подільськ, який на той час носив назву Бірзула, своїм розвитком також завдячує залізниці. Хоч на ті часи Бірзула і мала статус села, однак тут у 1882 році було відкрито залізничне училище, а також функціонував цегельний завод, паровий млин та метеостанція. В революційні роки, станція Бірзула також відігравала важливу роль у політичному житті селища через своє стратегічне значення. Глибоко не вдаючись в історію міста, відзначимо головні дати в історії міста. Так, у 1935 році Бірзула була перетворена у Котовськ, після чого, у 1938 році, йому було присвоєно статус міста. Ну і головна подією в сучасній історії міста, звичайно ж, стало перейменування у Подільськ, на честь височини, що тут знаходиться.

Пам'ятник Григорію Котовському, що знаходився на привокзальній площі, зараз вже також відійшов у історію, оскільки після перейменування міста, його було демонтовано. І на цьому місці зараз стоїть...нічого. На жаль, нинішня влада пам'ятники поки тільки демонтує... Однак, без пам'ятки станція не залишилась. На пероні мені вдалось відшукати пам'ятник залізничникові, який, щоправда, особливо не освітлювався та стояв у кучугурах снігу. Пам'ятник було відкрито у 2011 році до до дня залізничника, що ще раз свідчить про важливість залізниці в історії міста. Хочу відзначити, що пройшовшись містом, мені здалось, що після декомунізації це місто втратило свою ідентифікацію. Тому, на мою думку, в майбутньому брендинг міста потрібно розвивати саме на подібних до пам'ятника залізничнику символах міста. Історія Подільська багато в чому завдячує саме залізничному сполученню, тож, на мою думку, краще вже робити бренд міста залізничників, аніж міста, яке зараз фактично втратило свої символи, які були тут за радянських часів.

Мавзолей Григорія Котовського  у місті Подільськ
Мавзолей Григорія Котовського у місті Подільськ
Прогулявшись сквером, що знаходиться поруч з вокзалом, мої думки про кризу ідентифікації Подільська лише підтвердились. Пам'ятки, що тут залишились після того, як містом пройшлась хвиля декомунізації, все одно, так чи інакше, натякають на радянське минуле міста, тому, зараз Подільськ виглядає як типове провінційне містечко. Однак я вірю у його потенціал. Навіть якщо викинути з історії міста неправильні, на думку теперішньої влади, сторінки та події, Подільськ все одно приховує в собі багато цікавого. Тому, я щиро вірю, що місто віднайде свою історичну та культурну нішу і перетвориться у важливий туристичний центр на туристичній мапі України.

Не скажу, що мене аж занадто захопило місто Подільськ, однак неймовірно сподобалась місцева станція, завдяки якій власне і з'явилось місто. А моя ж подорож лише набирала обертів, тож трошки насолодившись атмосферою вечірньої станції Котовськ, електричкою “Одеса — Вапнярка” я відправився у глиб українського Поділля. Про продовження моїх пригод читайте у продовженні матеріалу.

текст – Олександр Нікітін, фото - з сайтів railwayz.info, birzula.at.ua та mapala.net



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Марія .Ресторація Кропивницьких
Доброго дня. Відвідали даний заклад. Зазвичай коментарі не пишу, але тут дуже хотілось би поділитися. Були невеликою…
Michael G.Цвітне: Гончарство ХІХ-ХХ століття
Мій батько з Цвітної, жив там до війни і мобілізований був Єлісаветградковським райвоєнкоматом на війну. До речі,…
Танюшка .Отель-ресторан "Бегемот"
Заказывали номер по телефону, попросили с удобствами который стоит 500 грн сутки, в итоге при заезде оказалось…