​Подорож до одного з найстаріших міст України: Що подивитись туристам у Коростені?

19.02.19, 12:00

Здавалося, що у Вінниці позитивні враження сипались на мене ніби з рогу достатку. Проте, навіть короткий зимовий день, ще тільки переходив у обідню пору, а цього цілком вистачало для того, щоб дістатись дизель-поїздом до Коростеня, на який я завчасно придбав квитки, та здійснити невелику вечірню прогулянку містом. Після відправки з Вінниці, на мене чекало близько чотирьох годин всередині дизеля, який з'єднав між собою Поділля з Поліссям.

дизель-поїзд  “Олевськ - Коростень”
дизель-поїзд “Олевськ - Коростень”
Зважаючи на регіональний статус дизеля, всередині було тепло. На опаленні машиністи явно не заощаджували. Щоправда, в моєму випадку, тепло не найкраще відобразилось на внутрішньому стані. Не скажу, що до того часу я був аж занадто виснажений, однак втома давала про себе знати. А як відомо, тепло — найбільший ворог втомленої людини. Тому, досить швидко тілом почала оволодівати розслабленість, яка згодом перейшла у сонливість. Цей стан тривав рівно до того моменту, доки тепло від калориферів дещо ослабло і замість сонливості організм знову перемкнувся на пошук ресурсів необхідних для того, щоб зігрітись. Хоча скажу, що загалом опаленням в електричках, як для зимового періоду, я залишився більш-менш задоволений. Замерзати особливо ніде не доводилось. А легка прохолода, навпаки, консолідувала ресурси організму та відганяла відчуття втоми.

вокзал станції Коростень
вокзал станції Коростень
Станція Коростень зустріла вже звичною для тих днів сирою погодою. Оминаючи калюжі під ногами, пасажири ніби наввипередки поспішили грітись до приміщення вокзалу. Попри те, що сполучення на станції не відрізняється інтенсивністю, про що ми ще поговоримо далі, приміщення вокзалу порадувало непоганим сервісом та наявністю закладів сфери послуг. Так, окрім кількох продуктових ларьків, всередині вокзалу працює ще й аптека. Другий поверх, відведений для зали очікування, не став прихистком для безхатьків, тому, навіть вночі, тут можна дочекатись своєї пересадки у відносному комфорті. Тому, хоч зовні станція виглядає дещо похмуро та, навіть, безбарвно, всередині ж вона повністю відповідає елементарним потребам пасажирів. До речі, вокзал у Коростені не завжди виглядав так сіро. До Другої Світової війни, він був одним з найкрасивіших, як мінімум на території Полісся. Тому, перш ніж перейти до розповіді про місто, за традицією, розповім трошки про історію самої станції.

вокзал Коростеня на початку 20 століття - фото з сайту retroua.com
вокзал Коростеня на початку 20 століття - фото з сайту retroua.com
До появи залізниці містечко, яке тоді ще носило свою історичну назву Іскоростень, не зважаючи на свою древню історію, виглядало дуже провінційно. Тодішній Коростень не мав навіть повітового статусу, входячи до складу Овручського повіту Волинської губернії. Однак, саме прокладання залізниці, у 1902 році, яке з'єднало Київ та Ковель, зробило провінційний Коростень важливою вузловою станцією, а згодом — і найбільшою на території Полісся. Для підкреслення важливості статусу станції, практично одразу, у 1905 році, тут було збудовано перший в історії станції вокзал. Покопавшись в інтернеті, мені вдалось знайти його фотографії. І хоч, як зазначалось, ця будівля була пошкоджена в роки Другої світової, вокзал все ж вдалось відновити у повоєнні роки. Але, чомусь, унікальність будівлі вокзалу не була оцінена належним чином, і вже у 1983 році її було перебудовано. Продукт цієї перебудови і є сучасним коростенським вокзалом, який, порівняно зі старим, став набагато скромнішим та компактнішим. Жителі Коростеня достойно оцінили роль залізниці в історії міста, про що свідчить пам'ятник коростенцям-залізничникам, розташований на привокзальній площі. Також, на станції є згадка про те, що 15 липня 1918 року, залізничники Коростеня одними з перших почали Всеукраїнський страйк залізничників. Причинами страйку стало незадоволення умовами, праці, які існували на момент розташування в Україні німецьких військ. Вже через кілька днів акція залізничників стала загальнонаціональною, адже до мітингуючих приєднались представники усіх залізниць України. А починався страйк саме з Полісся, де одними з перших протест оголосили робочі Коростенького, Сарненського та Здолбунівського залізничних вузлів. Також варто відзначити, що згодом до страйку залізничників приєднались також і працівники промисловості.

привокзальна площа у місті Коростень
привокзальна площа у місті Коростень
Сьогодні станція Коростень зберігає статус найбільшого залізничного вузла українського Полісся. Проте, як для такого почесного статусу, курсування потягів через станцію виглядає дещо скромним. І якщо відносно слабке пасажирське сполучення можна пояснити деякою віддаленістю Коростеня від основних магістральних шляхів, то от пасивне приміське сполучення викликає низку об'єктивних питань. Більш-менш розвиненим воно є лише з Києвом, куди щодня курсує декілька пар електричок. А от з іншими великими станціями, такими як Житомир, Новоград-Волинський , а також з сусідніми Олевськом та Овручем, приміське сполучення виглядає дуже блідо, оскільки, в більшості випадків, є навіть не щоденним. Зважаючи на це, з точки зору подорожей електричками даний регіон не виглядає дуже сприятливо. Влітку, я навіть хотів відвідати Житомирщину, в рамках окремої подорожі. Найбільш зручним варіантом для цього був сезонний потяг “Одеса — Житомир”, яким я і планував добиратись, зважаючи на те, що подорож виключно електричками забрала б дуже багато часу. Але, з подальшим планом виникло чимало проблем. Приміське сполучення наскільки погано стикувалось між собою та виявилось до такої міри незручним, що подорож до Житомирщини довелось відкласти на потім.

Древлянський парк
Древлянський парк
Але той хто шукає, завжди знаходить. На Житомирщину я все-таки потрапив, а оминути Коростень, історія якого має більш ніж тисячолітню історію, оминути просто не міг. Тому, особливо не засиджуючись у приміщенні вокзалу, я вирушив на вечірню прогулянку древлянською столицею, яка і мала завершити мій другий туристичний день.


пам’ятник Добрині Нікітічу
пам’ятник Добрині Нікітічу
Коростень — одне з найстаріших українських міст. Перша згадка про нього датується 914 роком, де Коростень постає перед нами столицею древлян — одного зі слов'янських племен. Та найбільш впізнаваним Коростень є, звичайно ж, завдяки легенді про княгиню Ольгу, яка помстилась древлянам за вбивство свого чоловіка та спалила місто до тла у 945 році. Та як би не парадоксально це звучало, саме занепад Київської Русі негативно позначився на подальшому розвитку міста. Після монголо-татарської навали та періоду феодальної роздробленості, місто втратило свою колишню славу та могутність. Починаючи від Великого князівства Литовського і закінчуючи входженням до складу Російської імперії, з кожним новим історичним етапом місто ставало все більш провінційним, та все далі і далі втрачало зв'язок з тим Іскоростенем, який символізував велич цих країв. У подібному декадансі місто перебувало саме до появи залізниці, завдяки якій місто знову почало займати видне місце на адміністративній карті.

Древлянський парк
Древлянський парк
Гуляючи сучасним Коростенем, все ще відчувається деяка провінційність. Проте, вона зовсім не псує враження про місто. Навпаки, тут немає метушні, притаманної великим містам, тому Коростень, населення якого складає 65 тисяч жителів, ідеально підходить для неквапливих вечірніх прогулянок. І хоч відлига та каша під ногами дещо набридли за останні дні, така погода була все ж більш сприятлива для подорожі, особливо у порівнянні зі снігопадами та морозами, від яких тільки-но відходила в ті дні наша країна. Хоч в деяких місцях калюжі були настільки великими, що оминути їх не було практично жодної змоги, я не втрачав оптимізму, адже йшов до центру міста, а також до парку Островського, або як ще його називають, древлянського, який є, напевно, найпривабливішим місцем Коростеня серед туристів. Однак, деякі відкриття почали траплятись на моєму шляху тільки-но я відійшов від вокзалу. Певною несподіванкою став для мене той факт, що саме в Коростені Центральною Радою було затверджено тризуб як герб УНР. Сталось це 12 лютого 1918 року, про що свідчила відповідна табличка на камені. Ще однією цікавою пам'яткою, що знаходиться неподалік від вокзалу, є доволі оригінальний пам'ятник паровозу.

Древлянський парк
Древлянський парк
Прямуючи до центру Коростеня, я чомусь став проводити паралелі з Подільськом, який відвідав днем раніше. Велика кількість пам'яток обох міст підпала під декомунізацію, проте якщо Подільськ внаслідок цього виглядає дуже сплюндровано, та, навіть, безнадійно провінційно, то Коростень з достоїнством витримав демонтаж деяких своїх пам'яток. А їх втрата, здається, особливо не позначилась на зовнішньому вигляді та привабливості міста.

Древлянський парк
Древлянський парк
Від залізничного вокзалу до древлянського парку — рукою подати, тому менш ніж за півгодини я був вже на місці, та отримав змогу поближче познайомитись з головною пам'яткою міста. Древлянський парк, для дотримання певної атмосферності, буду називати його саме так, багато хто, навіть, порівнює з відомим Софіївським парком, що знаходиться в Умані. Хоч, на мою думку таке порівняння є не дуже доречним, але скоріше за все, воно було зроблене для того, щоб підкреслити важливість та унікальність коростенського парку. Варто відзначити, що для того, аби розпізнати деякі пам'ятники, що знаходяться на території парку, не стануть зайвими певні фонові знання з історії Коростеня, а також з тими постатями, що цю історію міста творили.
пам’ятник княжні Малуші і її сину Володимиру
пам’ятник княжні Малуші і її сину Володимиру
А загалом же, древлянський парк порадував ушануванням великої кількості давньоруських історичних постатей, серед яких тут можна побачити пам'ятник Володимиру Великому, князю Малу, княгині Ользі, княжні Малуші. Кожна з цих історичних постатей символізує певний період в історії стародавнього Іскоростеня. Особисто мене древлянський парк надихнув на те, щоб навіть після повернення додому продовжити знайомство з історією міста, та українського Полісся загалом.

пам’ятник деруну у місті Коростень
пам’ятник деруну у місті Коростень
Ще однією суто місцевою пам'яткою, побаченою в древлянському парку став пам'ятник деруну. Не дарма, саме в Коростені у другу суботу вересня проходить фестиваль дерунів, на який з'їжджається велика кількість гостей з різних куточків України. Як бачимо, Коростень виявився багатим на цікаві та самобутні пам'ятки. А повертаючись до порівняння з Подільськом, відзначу, що це і робить Коростень самим собою, адже навіть після декомунізації місто не втратило свою ідентифікацію, на відміну від Подільська, який, здається, остаточно втратив свій бренд. Власне тому, та велика кількість пам'яток древлянського парку, той же пам'ятник деруну, вигідно виділяють Коростень з-поміж інших подібних міст.

пам’ятник Тарасу Шевченко та будинок культури у місті Коростень
пам’ятник Тарасу Шевченко та будинок культури у місті Коростень
Здавалося б, ніщо не зможе завадити моїй прогулянці Коростенем, однак погода вирішила дещо підмочити враження. Не встиг я покинути древлянський парк, як пустився проливний дощ, який і без того обтяжував прогулянку залитими тротуарами. До того ж, по дорозі на вокзал я трошки заблукав, дивним чином обминувши повороти, практично кожен з яких вів до станції. В іншому випадку, я б особливо не засмутився і продовжив екскурсію містом, адже наступна пересадка була лише вранці, але погодні умови змусили якнайшвидше шукати дорогу до вокзалу. Від дощу, який поступово перейшов ледь не у зливу, почав псуватись настрій, а від великої кількості води під ногами, трохи змокли ноги, тому сукупність цих факторів змусила повертатись на вокзал та шукати місце для ночівлі. Радувало хоча б те, що я завбачливо взяв в дорогу парасольку, ніби передчуваючи, що потепління принесе з собою ще й опади.

привокзальна площа у місті Коростень
привокзальна площа у місті Коростень
Зігрівшись гарячим чаєм, я меланхолійно вдивлявся у привокзальну площу вокзалу. На жаль, дощ дещо передчасно зупинив мою прогулянку Коростенем, але я залишився задоволеним і тим, що вдалось побачити. Тоді я ніби відчував, що повернусь сюди менш ніж за два тижні, в рамках іншої подорожі, про яку обов'язково розповім в подальших матеріалах. А поки ж мені залишалось знайти місце для ночівлі, адже під кінець дня я почав відчувати характерні ознаки втоми. Довго не думаючи над місцем ночівлі, я піднявся на другий поверх вокзалу, де знаходились кімнати відпочинку. Всього за 65 гривень мені вдалось зняти місце у чотирьохмісному номері. Не зважаючи на те, що в кімнаті було дещо прохолодно, я зумів добре відпочити перед наступним днем подорожі, а також підзарядити телефон та зовнішній акумулятор. Окрім мене, кімнатою відпочинку скористались ще двоє чоловіків. Один з них — торговець пенсійного віку, який займається тим, що продає різноманітні товари в різних містах України. Зважаючи на такий кочовий спосіб життя, чоловік виявився добре підкованим у залізничній тематиці, а також розповів багато цікавого про різні міста Житомирщини. Хоч мешкає він у селі під Овручем, однак більшість часу проводить в дорозі. Як виявилось, у чоловіка є син, який однак особливо не переймається долею батька. Як наслідок, чоловік змушений зводити кінці з кінцями саме завдяки торгівлі. За такою щирою розмовою я навіть на якусь мить забув про втому. Однак, мій сусід по кімнаті менш ніж за годину поспішив на чергову пересадку. На жаль, в його випадку постійні подорожі — це зовсім не туристична романтика, а цілком сувора реальність та необхідність.

На цьому другий день подорожі було завершено. Далі на мене чекав фінальний відтинок подорожі. На десерт залишалось відвідати ще два міста — Житомир та Фастів, враженнями від яких я поділюсь у продовженні матеріалу.

текст і фото – Олександр Нікітін




  • Древлянський парк
  • Древлянський парк
  • пам’ятник княжні Малуші і її сину Володимиру
  • пам’ятник Добрині Нікітічу
  • пам’ятник Добрині Нікітічу
  • пам’ятник воїнам-афганцям
  • Древлянський парк
  • Древлянський парк
  • Древлянський парк
  • Древлянський парк
  • пам’ятник Володимиру Великому
  • Древлянський парк
  • Древлянський парк
  • пам’ятник Тарасу Шевченко та будинок культури у місті Коростень
  • привокзальна площа у місті Коростень
  • вокзал станції Коростень
  • пам’ятник паровозу у місті Коростень
  • місто Коростень
  • вокзал Коростеня на початку 20 століття - фото з сайту retroua.com
  • місто Коростень
  • привокзальна площа у місті Коростень
  • дизель-поїзд  “Олевськ - Коростень”
  • пам’ятник тризубу у місті Коростень
  • пам’ятник деруну у місті Коростень

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Alena B.​Серебряное озеро (Скала)
Кемпинг "У Алены"!Проживание в палаточном городке на берегу Серебрянного озера!!!!Новые трехместные палатки высотой…
Костя .Легенды и реальность замка Шуваловых
Проведу екскурсію по місту Тальному та по палацу графа Шувалова, старий номер втрачений , ось новий 0972220158. У зв*язку…
Вікторія .Музей Эльворти - завода "Красная Звезда"
Марк, на нашому сайті ми публікуємо цікавинки із різних музеїв - щоб отримати фото саме з цього, вам варто звернутися…