Агропромислова політика та її етапи
Економічна могутність фірм агробізнесу зумовила їхню головну роль у координації міжгосподарських і агропромислових зв'язків. Фірми агробізнесу стали ініціаторами сучасного механізму контролю за технологією та організацією сільськогосподарського виробництва, вони визначають розвиток сільського господарства, перехід до промислово-торгових фірм несільськогосподарських сфер економіки.
Промислові фірми агробізнесу стають центрами, які визначають головні напрями науково-технічного прогресу, забезпечують комплексність поставок і ефективне використання техніки в сільському господарстві, гарантують не тільки якість реалізованих засобів виробництва, а й отримання відповідного корисного ефекту (приросту врожайності від добрив, насіння, приросту ваги худоби від комбікормів тощо). Фірми харчової промисловості і торгівлі продовольчими товарами, прагнучи мінімізувати сукупні затрати на виробництво, переробку і збут продуктів харчування, стимулюють підвищення і диференціацію якісних показників сільськогосподарської продукції, розширення її асортименту, раціональне розміщення, продуктову, технологічну і територіальну спеціалізацію, ліквідацію або скорочення сезонності сільськогосподарського виробництва.
У результаті розвитку агропромислової інтеграції, об'єднання і злиття порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується агропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничою системою. Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграції їх спеціалізованих ланок, і територіально.
В АПК розрізняють три сфери діяльності:
- перша – виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов'язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості тощо);
- друга – сільське господарство: рослинництво і тваринництво;
- третя – переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м'ясо-молочна, легка промисловість та ін.).
Щоб забезпечити взаємозв'язок, наприклад, між другою і третьою сферами, тобто передачу сільськогосподарської сировини переробній промисловості, потрібно мати транспорт, систему зв'язку. Тому виділяють четверту сферу – виробничу інфраструктуру (транспорт, зв'язок). Крім того, є ще соціальна інфраструктура, яку вважають п'ятою сферою.
За інтеграцією спеціалізованих ланок в АПК виділяють окремі комплекси. Наприклад, у м'ясо-молочний комплекс з першої сфери входять машинобудування для тваринництва, комбікормові заводи тощо, з другої – кормовиробництво, з третьої – м'ясо-молочна промисловість.
Територіальний поділ передбачає виділення великих, середніх і дрібних складових частин, зокрема обласні, районні (регіональні) АПК.
У високорозвинутих країнах світу всі суб'єкти АПК – від фермера до переробника і торговця кінцевими продуктами – перебувають у тісному взаємозв'язку, у них все сплановано до дрібниць (якість, кількість товарів, час їх доставки, переробки, реалізації). Так само вчасно фермер одержує технічну та іншу допомогу з боку інших корпорацій.
В Україні з розвитком багатоукладної економіки великим переробним підприємствам важче організовувати заготівлю сільськогосподарської сировини, оскільки вони орієнтовані на висококонцентроване виробництво, а кількість постачальників сировини суттєво зростає у зв'язку зі зниженням рівня обсягів виробництва у колективних господарствах і створенням фермерських господарств. Тому потрібно, щоб переробні підприємства пристосувалися до умов дрібнотоварного виробництва. Одним із можливих шляхів формування нових типів зв'язків між великими переробними підприємствами і дрібними сільськогосподарськими (у тому числі фермерськими та підсобними господарствами населення) може бути виникнення нових проміжних ланок, які виконуватимуть функції заготівлі сільськогосподарської сировини.
З розвитком ринкових відносин серед інфраструктурних підрозділів виникають підрозділи, що обслуговують сферу обігу матеріальних і фінансових ресурсів. Серед них одне з провідних місць належить кредитно-фінансовим інституціям.
В Україні криза АПК під час переходу до ринку виявилась глибшою, а вихід з неї буде тривалішим порівняно з іншими галузями національної економіки.
З огляду на сучасний стан сільського господарства, більшість учених виділяють три головні етапи аграрної політики.
Перший етап – стабілізаційний. Його призначення – призупинити спад виробництва в галузі. Орієнтовна тривалість – два-три роки. Для цього доведеться мобілізувати внутрішні і зовнішні інвестиції, задіяти стимули високопродуктивної праці, розвивати підприємництво в АПК.
Другий етап – відновлювальний. Його мета – доведення обсягів сільськогосподарського виробництва до рівня кінця 80-х - початку 90-х років, з поступовим надходженням продукції на світовий ринок. Передбачають, що тривалість цього етапу охоплюватиме перше десятиріччяXXI ст.
Третій етап – стратегічний. Він передбачає виведення сільського господарства України на рівень найрозвинутіших сільськогосподарських країн, надійне закріплення її місця в світовому розподілі виробництва аграрної продукції та її широкого асортименту.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Державне регулювання розвитку агропромислового комплексу [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : https://tusovka.kr.ua/news/2019/10/13/derzhavne-reguljuvannja-rozvitku-agropromislovogo-kompleksu. – Назва з титул. екрану.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?