Молодь Сходу пускає коріння у Кропивницькому

02.02.24, 18:00

З початком повномасштабного вторгнення велика кількість молоді була змушена покинути своїх рідні міста і села та переїхати, у тому числі на Кіровоградщину. Вони залишилися без доступу до своїх гуртків, секцій, молодіжних клубів, що погіршило рівень інтеграції, соціалізації та самореалізації сотень тисяч юнаків і дівчат.

Щоб підтримати ту молодь, котра знайшла свою нову домівку у Кропивницькому, четверо дівчат із Донецького національного медичного університету об‘єдналися у команду “Молодь Сходу” та подали заявку на участь в інноваційній програмі UPSHIFT.

Молодь з-поміж внутрішньо переміщених осіб — це така категорія населення, унікальні потреби якої майже не враховуються, а молодіжна політика досі не виокремлює такої категорії, як молодь з-поміж внутрішньо переміщених осіб. Якщо ми дійсно хочемо, аби молодь залишилася в громадах, необхідно почати її слухати, чути і залучати, переконані Анна Подкопаєва, Тетяна Опанасевич, Інна Юхименко та Олександра Кіріцева. Сьогодні вони поділилися з нами своїм баченням того, як будуть підвищувати рівень інтеграції, соціалізації та самореалізації молоді ВПО у Кропивницькому.

- Розкажіть, як ви познайомилися між собою і що вас об'єднує у команду?

Олександра Кіріцева: “Познайомилися ми у рамках навчання в університеті. Нас об'єднала наша активність. Наприклад, я виконую обов'язки Голови студентського самоврядування. А дівчата приєдналися в культурно-масовий сектор, і відразу почали бути дуже активними, брати участь усюди. Тож, дякуючи нашій енергії, напевно, ми об'єднались і притягнулися один до одного. І зараз ми вже не можемо один без одного, у нас така студентська родина сформувалась. Ми маємо спільні ідеї, разом працює на результат. А коли бачимо результат, то це нас ще більше заряджає.

- Поділіться з нами думками, яку соціальну проблему ви плануєте вирішувати, і чому саме її?

Тетяна Опанасевич: “Нас турбує низький рівень інтеграції, соціалізації та самореалізації вимушено-переміщеної молоді в місті Кропивницькій. Чому саме така проблема? Це те, з чим ми стикнулися під час навчання в університеті. Наша команда дуже згуртована і креативна. Але через те, що дівчата-переселенки, і вони досі не відчувають себе тут, як вдома. Вони постійно переживають, тривожаться. Бояться, що їм знову потрібно буде залишати це місце. Тож, вони хочуть побудувати для себе тут маленький затишний простір, де будуть почуватися комфортно, де зможуть реалізовувати свої плани та ідеї, де знайдуть нових друзів і підтримку”.

Олександра Кіріцева: “Я також вимушено-переміщена студентка із Маріуполя. Таких, як я, дуже багато саме у Кропивницькому. Ми співпрацюємо у проекті «Я молодь Маріуполь», адже, коли ти щось робиш, коли у тобі є певна енергія, до тебе починають притягуватися люди. Так було і з нами. Ми почали щось робити маленькою командою, і до нас почали притягуватися люди не тільки з нашого університету, але й маріупольці, котрі мешкають у Кропивницькому. Також ми почали спілкуватися із Донецьким державним університетом внутрішніх справ, який так само переїхав у Кропивницький. Так ми згуртувалися у спільноту, яка складається із вимушено-переміщеної молоді”. Адже це боляче, коли ти приїжджаєш у нове місто, живеш у нових умовах, сам, без батьків. І тут немає ні друзів, ні знайомих, виникають нові проблеми, починається доросле життя. Все це може вводити людину у депресію. Але завдяки тому, що ми почали перемикати фокус уваги молоді, вона почали прямо на очах змінюватися. Тобто ми бачимо, що це вже не ті люди, які ходять похмурі, без настрої. Що вони якось світяться і навіть заряджають світлом інших”.

- Ви вже згадали про кілька інституцій, з якими партнеритесь. Може ще є хтось, хто підтримує вас у втіленні цього проекту?

Олександра Кіріцева: “Ще нашими партнерами є молодіжний центр “КОМА”. Ми приєднувалися до їхніх заходів, брали участь, налагодили співпрацю”.

- Якщо ми говоримо про перебіг вашого проекту, то на якому етапі ви зараз знаходите, що вже зробили і що у вас попереду?

Тетяна Опанасевич: “Спочатку ми подали заявку на участь у програмі UPSHIFT, і коли нас відібрали до участі, ми пройшли круте навчання на буткемпі. Потім ми розробили проект, написали план заходів, за яким будемо працювати, оформили кошторис і вже отримали фінансування. Оскільки ми будемо запрошувати на заходи студентів, то ми будемо орієнтуватися на те, коли їм буде зручно брати участь у зустрічах”.

- Чи могли б ви детальніше описати, хто ці люди, яким ви будете допомагати і яким саме чином ви передбачаєте зміниться їхнє життя на краще, якщо вони візьмуть участь в ваших заходах?

Тетяна Опанасевич: “Ми плануємо залучати різні групи людей, це і підлітки віком 16-17, і ті, хто старші - віком до 26-27. Наша мета - об'єднати молодь ВПО із місцевою молоддю, показати, що можна спілкуватися, і це буде цікаво. Направити їх, щоб вони не боялися себе розкривати, щоб вони самореалізувалися, знаходили нові шляхи, цілі”.

Інна Юхименко: “Ми будемо ставити для них певні завдання, щоб вони співпрацювали між собою, знаходили виходи із певних проблемних зон, щоб не впадали у ступор та не губилися у глухи кутках. Щоб йшли вперед впевнено і вірили, що у них все буде добре, що вони знайдуть вихід із будь-якої ситуації. І що вони завжди матимуть підтримку з нашої сторони, що ми завжди пояснимо, представимо своє дружнє плече”.

- Дівчата, розкажіть, будь ласка, що для вас було найскладнішим під час участі в програмі UPSHIFT?

Олександра Кіріцева: “Для мене важким було написання заявки на участь. Мені ця проблема болить, вона мене електризує, для мене це важливо. Наша команда організувалась сама, взяла на себе цю відповідальність. Я сильно хвилювалась”.

Інна Юхименко: “На буткемпі ми долали певні трудності дуже швидко, у нас була злагоджена робота, ми мали багато енергії, щоб вирішити проблему, мали ентузіазм, не стикалися з проблемами. Для мене жодних труднощів не було”.

Тетяна Опанасевич: “Для мене особисто найважчим був останній етап підготовки проекту, коли потрібно було написати, що і де ми хочемо купити, але не можна використовувати улюблені магазини, бо вони мають певну групу оподаткування. У нас багато крутих ідей, наприклад, створення штучних квітів, проведення арт-терапії та кіно-вечорів. І ми всі розуміємо, де це можна закупити, як все облаштувати. А потім нам кажуть, що потрібно проводити оплати безготівково, потрібні документи підприємців, і це все нові виклики. Втім, ми справилися і гарно вийшли з цієї ситуації”.

- Якщо ми говоримо про продовження проєкту на перспективу, яким ви його бачите?

Тетяна Опанасевич: “Ми вже над цим працюємо. По закінченню проекту у рамках фінансування, яке надає програма UPSHIFT, ми будемо працювати з нашою командою. Адже наш сьогоднішній проект - це класний інструмент, який ми можемо використати, щоб чомусь навчитися, покращити навички. Ми плануємо далі писати проекти, подавати заявки на інші гранти. Тобто, ми знаємо, як це відбувається і що потрібно поетапно робити. Далі ми будемо більш досвідченими і будемо працювати з новими силами.

- Подумайте, будь ласка, про одне слово, яким ви б могли описати свої відчуття і враження від участі в програмі UPSHIFT?

Олександра Кіріцева: “У мене це слово “скіл” (англ. “skill” - навичка). Ця програма дала мені класний инструмент себе прокачати, прокачати різні навички”.

Інна Юхименко: “Моє слово - це “Задоволення”. Від участі, від процесу, від результатів”.

Тетяна Опанасевич: “Я думаю, що це слово “Сім'я”. Це знаходження в одній команді, взаємний обмін, адже для кожного з нас цей проект означає щось своє. І це дуже класно, що наша команда розвивається - і всі разом, і кожна по-своєму”.

Анна Подкопаєва: “Моє слово це “Успіх”, досягнення цілей, втілення у життя запланованого”.

- Чи змінилися ви особисто в результаті участь у програмі UPSHIFT? І якщо змінились, то яким чином?

Тетяна Опанасевич: “Я, напевно, стала більш відкрита і менше почала сприймати глобальні проблеми як такі, котрі залежать від мене. Раніше я все через себе пропускала, а зараз почала простіше на це дивитися. І вже з обґрунтованої точки зору розумію, що мені потрібно робити і як далі мені рухатися”.

Олександра Кіріцева: “Я прокачала себе в плані того, що знаю, як заповнюються заявки, як працювати з кошторисами. До цього я колись трішечки цим займалася, але давно. І це було моєю мрією, хоча багато інформації я забула. Тому зараз це дуже класна прокачка. Це так заряджає! І мені дуже подобається, що у нас класна командна робота, що я не одна. Тому що буває таке, коли ти щось робиш, робиш, і починаєш вигоряти. А тут такого немає, тому що є підтримка. Ми всі тримаємося, як би складно не було, як би ми не втомлювались. Ми продовжуємо триматися, і це дуже класно”.

Інна Юхименко: “Я, напевно, більше стала впевненою, перестала боятись людей. Дівчата знають, як я раніше десь виходила на публіку, то мене починало всю трясти, я сильно боялась виступати. Звісно, цей страх десь всередині мене ще є, але він уже не такий великий. UPSHIFT дав мені також цю можливість. Там просто не було іншого виходу - потрібно було виходити, і розмовляти. Мені це допомогло”.

ДОВІДКА: Програма UPSHIFT у Кіровоградській області реалізується ГО "СКЦ «Задзеркалля»" за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини через німецький державний банк розвитку KfW. Більше дізнатися про цю та інші команди, які беруть участь у програмі UPSHIFT можна на сайті https://upshiftukraine.org, і в Інстаграмі https://www.instagram.com/ngozadzerkallya UPSHIFT — це глобальна програма Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), яка реалізується у понад 40 країнах. Програма надає можливість молоді пройти тренінг за методологією Human Centered Design (людиноорієнтований дизайн), отримати менторську підтримку та ресурси, щоб створити соціально важливі проєкти.