Мертві не можуть себе захистити, або Сумні роздуми в святкові дні

11.05.16, 14:00

Цими днями світова спільнота, наші співгромадяни відзначили День пам’яті і примирення і 71-у річницю Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Пройшли святкові паради, пролунали слова привітань і подяки за великий подвиг у найтрагічнішій війні ХХ століття. Відійшли у вічність ті, хто ціною власних життів здобув Перемогу, живих же свідків тих страшних часів можна перелічити по пальцях. Але пам'ять про події понад півсторічної давнини жива. На цьому наголошують усі. Та чи насправді ми пам’ятаємо? Чи справді гідно вшановуємо?

Днями у відділі краєзнавства обласної бібліотеки ім. Д. Чижевського відбулося засідання Краєзнавчих студій, присвячене Дню пам’яті і примирення. Тема засідання: “Проблеми ідентифікації воїнських поховань періоду Другої Світової війни”. Розглядали цю глобальну проблему на прикладі одного району, щоб показати її важливість на рівні країни. Запрошені, а це невелика кількість дійсно небайдужих науковців - кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу археографії та використання документів Державного архіву Кіровоградської області Вадим Колєчкін, співробітник обласного краєзнавчого музею Костянтин Шляховий, викладач КДПУ ім. В. Винниченка Олександр Чорний - говорили не лише про проблеми відсутності достовірних даних щодо поховань, зокрема на прикладі Великосеверинівської сільради Кіровоградського району, але й про заплутаність наявних свідчень. Взимку 1943-1944 років біля Кіровограда йшли жорстокі бої.

Сьогодні ми не знаємо достовірної правди про те, якою дорогою ціною був звільнений обласний центр. Серед визволителів - сотні загиблих у боях та померлих від ран у польовому шпиталі села Созонівка. Відомо про організоване поховання біля цього шпиталю №602, де знайшли свій останній земний прихисток майже тисяча бійців. З іншими бойовими похованнями, зокрема в Кіровоградському районі, все досить заплутано. Після війни до сільради селища Велика Северинка входили різні села, тож дані щодо поховань та братських могил не співпадають, ускладнює також ситуацію однакові назви сіл. Це все свідчить про те, що не існує точного переліку ідентифікованих поховань. Вадим Колєчкін говорить, що його захопила ця тема, коли до рук потрапив документ 1971 року – перелік поховань Кіровоградського району, складений за даними сільрад. Проте ці дані не співпадають з документами військкоматів та іншими документами. Що це означає на практиці? В кращому випадку, як це сталося зі знаменитим кінорежисером Василем Биковим, ім’я якого випадково було внесено на стелу у списки загиблих під Кіровоградом й потім вилучено. В гіршому випадку, це коли родичі загиблих і досі, за понад 70 мирних весен не знають, де похований їхній батько, дід чи вже й прапрадід.

В радянські часи не надто ретельно велися списки загиблих та місць їх поховань, тепер же говорити про достовірність даних не доводиться. Треба починати все заново. Ось протилежній воюючій стороні щодо списків можна лише позаздрити, говорить Костянтин Шляховий. Він сам бачив «зелені листи» спеціальної розшукової організації з Німеччини, в яких вказано - де й коли загинув кожен солдат вермахту, де й коли був похований, завдяки чітко вказаним особистим даним в солдатських жетонах. Проте часто траплялося так, що після боїв воїнів ховали спільно, тож в похованнях, які знаходять, поряд поховані і радянські бійці, і фашисти. А ще мене вразили згадки про таємничу цвинтарну книгу м. Кіровограда.

Кажуть, одразу після війни була складена книга з детальним описом поховань та братських могил, що знаходилися в місті. Поховання були майже на кожній вулиці, в кожному дворі. Так, на вулиці Шевченка, де колись був концтабір, бійців ховали прямо уздовж вулиці, потім, коли місця не вистачало, вивозили кудись в бік Петропавлівського цвинтаря, на тодішній околиці, де тепер - це досить розвинений сучасний новий мікрорайон вулиці Полтавської – про це говорять свідки, діти війни. І про те, що семиповерховий новий корпус КДПУ ім. Винниченка будувався на похованні – теж бачили свідки. Куди ж вивозили людські останки з будівельного котловану - ніхто не знає…

Можна багато говорити про втрату з часом даних, свідків Другої світової війни. Проте такі кричущі випадки, які відомі вже в наші дні, замовчувати просто злочинно. З глибоким болем історик Олександр Чорний розповідав, як хотів переписати прізвища загиблих воїнів з металевої таблички на одній з сільських братських могил, але таблички не знайшов, а солдатська могила - занедбана. А ще - зовсім недавній випадок, місячної давнини, коли невідомі сплюндрували військовий меморіал Зелену Браму, що в Новоархангельському районі. В наш час, на жаль, такі випадки непоодинокі. Тож чи дійсно ми щирі, коли повторюємо: «ніхто не забутий, ніщо не забуте?» Історики і пошуковці кажуть, що Друга світова війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат. А до цього ще дуже далеко…

Світлана Приймак, завідуюча відділом соціокультурної діяльності обласної бібліотеки ім. Д. Чижевсього.